Читати книгу - "Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося"

Фіш, як я її називаю, ставиться до мене так трепетно, що коли вона поруч, мені здається, наче я зростала в родині, де одне одного люблять. З роками переконалася, що вона завжди мене підтримає, і щораз, коли я провалююся в глибоку темну прірву, коли відчуваю, що я самотня, забита лузерка і навіть не уявляю, як знову підвестися на ноги, вона бере мене за руку і виводить на сонячний бік. Натомість, якщо стає тривожно їй, я все зроблю для неї. Часом це значить поговорити по телефону, іншим разом — зірватися й приїхати в округ Оріндж та посидіти на вихідні з її донькою. А ще вирушити разом у пустелю, медитувати на валунах або й просто сидіти годинами в її автівці, регочучи й згадуючи, як наш домовласник за університетської пори попереджав, що «не терпітиме п’яних вечірок». ДОРОГИЙ ДОМОВЛАСНИКУ, ТИ Ж ЗІ СТУДЕНТКАМИ РОЗМОВЛЯЄШ, І ЯК ТИ ЗБИРАЄШСЯ ЗАВАДИТИ ВЕЧІРКАМ?! Моя Гіллі така драйвова, така винятково, аж до оскоми вправна у всіх життєвих нюансах, що коли вона мене за щось хвалить, я відчуваю прилив гордощів і бентежну втіху досягнення. Я так сильно ціную її схвалення, бо захоплююся нею як ненормальна і завжди намагаюся наголосити, яка вона для мене важлива. Надсилаю листівками звідусіль, де тільки буваю, навідуючи її в місті, куди вона нещодавно переїхала, завжди думаю про неї і дбаю, щоб вона це відчувала. Джулія, що навчила мене любити біг, така красива і добра водночас, що це просто несправедливо. Як одна людина може бути така розкішна ззовні і в душі? Це просто немислимо. І вона НАЙкрутіша напарниця для полювання на хлопців за всю історію флірту. Вона щаслива у шлюбі, але ладна витерпіти жахливі бари, знайомлячи мене з чуваками, які, на її думку, добре мені пасували б. Також вона колись зустріла мене з літака. ХТОСЬ ВЗАГАЛІ СПРОМОЖНИЙ НА ТАКЕ ДЛЯ ПОДРУГИ?! Тільки бісові святі! Я не знаю, як я взагалі зможу їй віддячити. Може, віддам свого первородного сина. Я намагаюся, щоб їй було легко говорити зі мною про будь-що без осуду чи критики і завжди розпитую її, адже знаю, як складно буває попросити про підтримку, коли її потребує вона.

Поки я жила в Нью-Йорку, Ізабель щонеділі запрошувала мене на вечерю до своїх фантастичних батьків. Власним прикладом вона прищепила мені деякі з моїх золотих звичок турботи про себе — вести щоденник, запровадити ритуал висловлення вдячності та подячні листівки. Ізабель навчила мене їсти овочі! Вона найемпатичніша з усіх, кого я знаю, завжди готова поставити себе на місце іншого, зрозуміти, навіть якщо їхня позиція зовсім незрозуміла або не властива Ізабель. Я нагадую їй, що на ту ж турботу, якою вона оточує своїх друзів, заслуговує й вона сама. Надсилаю їй пакунки-турботи-про-себе з олійками, нотатниками, свічками, сподіваючись, що це допоможе їй себе побалувати. А ще, звісно, є моя Лорен, сусідка та найкраща подружка довіку. Ми познайомилися в старших класах школи, коли я ще мала звичку ховатися, прибравши амплуа «творчої дівчинки, дуже розумної й дуже глибоко замріяної». Вона рентгеном просканувала мій удаваний образ і намагалася познайомитися зі справжньою мною. Лорен належить до того типу подруг, що коли я попросила про гарячий шоколад на день народження, здивувала мене не лише какао з маршмелоу, а й рожевими тістечками-макарунами та шампанським. Вона докладає великих зусиль, щоб її близькі почувалися особливими, і я намагаюся давати їй те саме. Я обіймаю її на дивані й годинами слухаю її обурення через «драного Дейва», її недолугого начальника, стільки, скільки їй потрібно, щоб виговоритись. Детально змальовую свої вигадливі плани спалити Дейвову хату, аж Лорен нарешті пробиває на сміх. Коли вона цього року таки звільнилася, знаєш, я намовила дівчат надіслати їй величезний кошик орхідей на знак перемоги. Як тобі таке, Дейве? І я таки можу спалити твій дім, між іншим.

Може видатися, що мій гарем — це коло взаємообміну. Віддаєш — здобуваєш. Та насправді ми всі прагнемо лише віддавати, віддавати, віддавати. Ми не ставимося одна до одної ласкаво, сподіваючись отримати щось натомість. Це просто так добре — бути щедрими одна до одної. Щось таке особливе коїться в душі, коли ти огортаєш любов’ю іншу людину. Я щороку підписую для цих жінок валентинки. Я печу для них хліб, коли вони збираються в мене на вечерю. Не всі ми живемо поруч і не всі пов’язані між собою, тому я подорожую туди, де живе кожна з них (до Сан-Франциско, Нью-Йорка, Токіо, округу Оріндж). А коли не можу дозволити собі злітати до них, то посидіти в скайпі з келихом вина — чудовий спосіб поспілкуватися. Зателефонувати хвилин на двадцять дорогою на роботу — теж цілком достатньо, щоб довідатися про їхні справи. Усе, що я роблю, покликане показати, як я їх ціную. А ще я щодня надсилаю у Всесвіт добрі думки про них. Згадую їх у своєму щоденнику, думаю про них під час тривалих прогулянок, дякую за них у переліку вдячності. Якщо все це видається тобі забобонними дурничками, вибачай, але мені приємно жити у світі, де хороші наміри та думки теж мають значення.

Мені вдається так дбати про своїх подруг, бо я виділила для них місце у своєму житті. Я розпрощалася з усіма, хто мене виснажує. Якщо, повертаючись з обіду, я подумала: Елен знову ні на йоту не поцікавилася моїми справами, то більше я не спокушатиму долю й не обідатиму разом з Елен. І я більше не тусуюся з людьми, з якими не хочу тусуватися. Ти це почула? Я БІЛЬШЕ НЕ ТУСУЮСЯ З ТИМИ, З КИМ ТУСУВАТИСЯ НЕ ХОЧУ. Це може й очевидні речі, але скільки разів ти бридилася вечеряти зі Стівом, а потім таки похмуро йшла, бо «мусила піти»? Скільки разів ти думала: «Стіве, годі вже себе рекламувати й проповідувати свою чергову ЧУДОДІЙНУ дієту, яку всі СПРАВДІ МАЮТЬ СПРОБУВАТИ. ЖИТИ НА ВОДІ, ЛИМОНЧИКУ Й КАЄНСЬКОМУ ПЕРЦЕВІ — НЕ ДІЄТА, ЦЕ ГОЛОДУВАННЯ, СТІВЕ! Послухай мене дуже, дуже уважно: ти не мусиш вечеряти з кимось, із ким ти вечеряти не хочеш. Я взагалі перестала зустрічатися з людьми, з якими бачилася суто з обов’язку, і НІЧОГО поганого зі мною не сталося.

Я хочу жирно підкреслити, мої стосунки з моїми дівчатами не завжди досконалі. Ми не весь час обіймаємося, в’яжемо та співаємо пісні Брітні Спірс (хоча це й стається періодично). Іноді хтось із дівчат віддаляється від мене на певний час, бо наші стосунки змінюються, або ж ми опиняємося на різних етапах наших життів. Часом ми сваримося. Час до часу потребуємо перерви, коли комусь щось випадково завдало болю. Іноді ми навіть буваємо трохи дріб’язкові, паскудні й егоїстичні. Наші взаємини ростуть і вигинаються, мов дерева, випускаючи гілки та тягнучись угору, скидаючи листя, щоб незабаром знову розквітнути. Але