Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Розбивши її життя (частина 1), Сафо Мелі 📚 - Українською

Читати книгу - "Розбивши її життя (частина 1), Сафо Мелі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Розбивши її життя (частина 1)" автора Сафо Мелі. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 72
Перейти на сторінку:
Глава 23

Я обернувся і побачив її. Свою Касю! Таку маленьку, тендітну та ніжну. Не стримався і міцно обійняв її.

Ідучи сюди, я налаштовував себе на те, що треба стримувати себе. Тисячу разів у голові будував можливі діалоги і підбирав правильні слова, щоб пояснити якомога м'якше. А тепер, коли притис її до своїх грудей, відчув щось неймовірно світле. Такої тихої щасливої ​​радості, яка буває тільки тоді, коли поряд по-справжньому ТВОЯ людина.

І ось як їй сказати? Як, чорт забирай, самому від неї відмовитися і відштовхнути її?!

Вона відсунулася і підвела очі. А я намагався напитися останніми секундами щастя. Її погляд був якимсь сумним, новим і не зрозумілим для мене.

– Льошка, нам поговорити треба… – її голос був дуже невпевнений, а зелені очі заглядали кудись у глибину моєї душі, ніби щось хотіли там прочитати чи отримати відповіді на якесь запитання.

Я напружився, бо подумав, що вже хтось раніше за мене їй розповів про Лєнку і мою ситуацію. А потім зробив висновок, що ні. Вона взагалі тоді не прийшла б сюди. Значить щось інше. Але це і на краще.

Якщо поговорити, то як раз розставимо всі крапки над «i».

Я все ще тримав руки на її спині і відчував, як вона тремтить.

– Ти змерзла? Ти лише після хвороби. Ідемо кудись у кафе, погріємось і там поговоримо.

– Ні, мені не холодно. Просто нервую трохи. Ідемо, тут поряд є місце, де дуже затишно та тихо.

Я взяв її за руку і відчув, яка вона холодна. Щоб хоч трохи зігріти, поклав наші руки в свою кишеню, і ми пішли в той бік, куди вона вказала.

Цього дня все йшло якось не так. Я звик до того, що Ася радіє нашій зустрічі, до її позитивного настрою, жартів, до дзвінкого сміху та до іскристих смішинок в очах. Сьогодні ж вона йшла мовчки, з погаслим поглядом і щось серйозно думала. Її плечі трохи стулилися, наче вона намагалася закритися від чогось.

– Малий, щось трапилося? – Мій голос звучав м'яко, по-дружньому.

Вона смикнула плечима, мовляв «Не знаю» і кинула на мене якийсь трохи переляканий погляд. І тут я побачив, що в її очах стоять сльози. «Що за фігня? Її хтось образив?! Та я на шматки порву того, хто…» – я автоматом стиснув кулаки і, забувши, що тримаю її за руку в своїй кишені, мабуть, зробив їй боляче. Вона висмикнула свою руку і потрясла нею, здивовано дивлячись на мене.

Цей рух повернув мене до реальності. До мене дійшло, що вона останні хвилини поруч зі мною і незабаром більше я не матиму жодного права ані на неї, ані на те, щоб рвати будь-кого, хто до неї торкнеться. У неї буде своє особисте життя, до якого я не матиму жодного відношення. Всередині мене розтікався розпач і гіркота, викликані безвихіддю. Але коли на терезах власне щастя і щастя дитини, то я вважаю правильним обрати дитину. У серці защеміло, але я чітко розумів, що нічого невже не зможу змінити.

Ми увійшли в невелике тепле кафе з м'якими жовтими диванчиками і мідними абажурами, що звисають зі стелі. У залі майже нікого не було, грала тиха фонова музика, яка цілком сприяла розмові. Ася обрала столик у найдальшому кутку, швидко зняла куртку, я навіть не встиг допомогти, і сіла на один із диванчиків. Я ж посів місце навпроти неї.

Тут же до нас підійшла офіціантка у джинсовій сукні з блокнотом.

– Мені великий латте з корицею, будь ласка. – Зробила замовлення Ася.

І дівчина подивилася на мене:

– Чорну без цукру із вершками. – І знову прислухавшись до свого сонного стану додав: – Міцнішу, будь ласка, якщо можна.

Дівчина пішла, і я знову перевів погляд на Асю. Якась вона сьогодні зовсім засмучена і затиснута.

Захотілося якось пожартувати у своєму стилі, щоб трохи розрядити обстановку. Але мій сплячий мозок геть-чисто відмовлявся працювати на замовлення.

– Кась, ти сьогодні якась ... – Я зупинився, елементарно не зміг підібрати відповідне слово. Все, що спливало в голові, не пасувало. Вона кивнула головою.

– Я… я не знаю, як пояснити. Але я спробую.

Вона подивилася на мене якось жалібно та з проханням. У її погляді читалося: «Я можу говорити дурниці, але не суди надто суворо». Що ж… добре. Я спробував усміхнутися, але вийшло якось кострубато, ніби м'язи обличчя мене не хотіли слухатися. А вона продовжила:

– Мені тебе дуже не вистачає… Але я не скаржусь, не подумай. Просто все дуже складно, і… –
Вона знову зробила паузу, бо офіціантка підійшла із нашим замовленням. Ася відразу підсунула до себе чашку і схопила ложечку. Рука тремтить, видно, що сильно нервує. Так... настав час брати бесіду в свої руки.

– Касю, у нас якось мало виходить розмовляти. Але ми дорослі і досить… – викинуте мозком на поверхню слово мене різануло, але я все ж таки за інерцією його вимовив, – … близькі.

Вона підвела голову і витріщилася на мене, чекаючи, що я скажу далі.

– Не треба так нервувати, мала. Кажи як є. Я постараюся зрозуміти та відповісти на твої запитання.

– Льош, розумієш. Ми з тобою, начебто, разом, але в той же час кожен сам по собі. Я не маю відчуття, що в мене є хлопець. Я не розумію, як ти до мене ставишся. І взагалі, чи потрібна я тобі. – вона знову поклала ложечку на блюдце поруч із чашкою і зчепила пальці рук так, що вони побіліли. – Я постійно боюся, що я себе нав'язую. Спочатку своїми поїздками на дачу, тепер своїми повідомленнями та дзвінками, на які ти не відповідаєш. Я не отримую жодної віддачі і у мене виникає відчуття, що я якась валіза без ручки, зайвий елемент, який є – і є, ні – також не біда.

Кася замовкла. Закінчила свій монолог і настала моя черга щось говорити. А я розгубився. Просто по-тупому розгубився. Що я можу їй відповісти, як її підтримати, якщо півгодини тому я йшов сюди з однією метою – поговорити про те, що нам потрібно розлучитися. Ідіот. Я ще збирався зробити це якось м'якше, щоб не образити. А тепер варто мені тільки відкрити рота, і це відразу ж її доб'є. Вона ж сидить і чекає, коли я спробую заперечити її сумніви, скажу щось добре, що між нами все гаразд…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 52 53 54 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розбивши її життя (частина 1), Сафо Мелі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розбивши її життя (частина 1), Сафо Мелі"