Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
*Алекс
Нарешті цей день настав і кривдник Мії отримає те, на що він заслужив. Я вже подумки рахував секунди до закінчення останньої пари й різко підірвався зі свого місця, коли почув такий довгоочікуваний дзвінок. Кров у моїх жилах закипала й моя лють потребувала вивільнення.
— Алексе, з тобою все гаразд? Ти який дивний сьогодні, — промовила Мія, ніжно доторкаючись до мого плеча.
Я важко видихнув і перевів погляд в її бік. На її очах я бачив занепокоєння та турботу.
— Я маю тобі дещо сказати. Це пов'язане з сьогоднішнім поєдинком. — Мія схвально кивнула.
Я взяв її під лікоть і повів до авто. Вона мовчки слідувала за мною. Коли ми сіли всередину, то я набрався сміливості й нарешті розповів їй все.
— Цей поєдинок буде останнім, — тихо промовив я, кладучи наші рюкзаки на задні сидіння.
Я уникав погляду Мії й намагався зосередитись на чомусь іншому.
— Чому? Ти ж так сильно любиш бокс!
Люблю, але дівчину, яка сидить біля мене — набагато більше.
— Тому, що сьогодні моїм суперником буде Теодор, — швидко промовив я.
Мія ніяк не зреагувала на мої слова, тому я нарешті насмілився глянути їй у вічі.
— Це випадковість чи ти сам захотів, щоб він став твоїм суперником? — запитала вона, міцніше стискаючи край своєї сукні.
Я переплів наші руки воєдино й легко підняв підборіддя Мії, щоб вона дивилась мені просто у вічі.
— Сам. Знаю, що ти просила мене дати йому спокій, але я так не можу. Кожен кривдник повинен бути наказний. Через цього покидька ти так багато пережила і я хочу, щоб він теж страждав. Я влаштую йому пекло. Знаю, ти хотіла залишити все в минулому, але все не так просто. Якщо його не покарати, то він буде продовжувати робити боляче іншим. Хто його знає, чи не заподіяв він ще комусь шкоди.
— Я боюсь навіть уявити, що ще хтось міг постраждати через Теодора. Проте, я ніколи не задумувалась над цим... Можливо, ти й правий.
Я нахилився до Мії та міцно її обійняв.
— Я заставлю його розплатитись за все. Він більше ніколи не вчинить нічого подібного. Пробач, що не розповів тобі раніше. Я хвилювався, що ти образишся на мене чи поставиш якісь ультиматуми, — чесно признався я.
— Я просто хвилюватимусь за тебе. І ще — мені б не хотілось, щоб через мене ти покидав бокс. Це робить тебе щасливим. Не відмовляйся від своїх мрій через мене, Алексе. — Я широко усміхнувся й поклав голову на плече Мії.
— Діамантику, я готовий відмовитися від всього, що в мене є, лиш би ти була поруч зі мною і твої очі світились від щастя. Я готовий горіти в пеклі, лиш би ти більше усміхалась і ніколи більше не згадувала про той випадок. Кожен покидьок, через якого ти пролила хоч би одну сльозу, буде покараним. Я заставлю їх просити пробачення у тебе на колінах. Ніхто не зашкодить тобі, поки я буду поруч.
— Знаю, проте, я не хочу, щоб ти кидав бокс.
— Я можу приходити в комплекс коли забажаю та тренуватись з Мейсоном. Я просто більше не братиму участі в поєдинках. Це не найгірше, що могло статись у моєму житті. Я довго думав та прийняв таке рішення. Воно не зроблене на емоціях. Я справді хочу цього і ні про що не пошкодую — впевнено промовив я, натискаючи на газ.
— Гаразд, я тебе зрозуміла.
— От і чудово... Ти хвилюєшся перед зустріччю з тим покидьком? Можеш не переживати, бо Мейсон завжди буде поруч з тобою. — Мія схвально кивнула.
— Я більше про тебе турбуюсь. А якщо він зробить тобі боляче?
Я голосно засміявся й додав швидкості.
— Надіюсь, що це був жарт. Я привик до того, що на рингу мені роблять боляче. Проте, сьогодні страждатиме лише мій суперник. У нього не буде жодних шансів на перемогу.
— В будь-якому випадку, поводься обережно. Як показала практика, Теодор доволі непередбачувана людина.
— Звісно. Якщо я помру на рингу, то не пробачу собі цього. Хіба я можу втратити таку дівчину, як ти? Навіть якщо потраплю в рай, то без тебе він буде для мене пеклом.
— Дурнику, хіба хтось жартує на такі теми?
— То я дурник чи кошеня? Діамантику, ти нарешті визначишся з цим? — вирішив пожартувати я.
— І те, і інше. Я ще не визначилася.
Я обережно припаркував авто й ми попрямували до чорного входу в клуб. Тут нічого не змінилося з того часу, як ми були тут востаннє. Я взяв Мію за руку й ми пішли в роздягалку, де на нас вже чекав Мейсон.
— Привіт!
Я відпустив Мію та потиснув руку тренерові.
— Радий вас бачити. Міє, як ти себе почуваєш? Надіюсь, що Алекс вже все тобі розповів... — Мейсон перевів на мене погляд.
— Так. Мія про все знає. Все гаразд, — відповів я, опускаючись на лавку.
— Ти впевнена в тому, що готова знову зустрітись з Теодором?
— Так. Я не боюсь його. Він не зможе мене скривдити.
Я був радий почути таку відповідь Мії.
— Гаразд. Пам'ятай, що я завжди буду поруч з тобою і в будь-який момент ми зможемо покинути це місце.
— Добре.
Мейсон посміхнувся нам і вийшов з кімнати.
— Я відчуваю дежавю, — промовила Мія, сідаючи поруч.
— Тренер знову вирішив залишити нас наодинці. Знаєш, я скучатиму за ним. Мейсон — особлива людина в моєму житті.
— Думаю, що ви будете часто бачитися поза межами рингу.
— Так, ти права.
Я перевів погляд на годинник і зрозумів, що до початку поєдинку залишилось мало часу. Потрібно вже переодягатися, тому я почав діставати з сумки все необхідне.
— Невже ти взяв шкарпетки, які я тобі подарувала? — Мія здивовано дивилась на них і прикривала рукою свою усмішку.
— Звісно. Я ціную цей подарунок.
— Проте, ти ненавидиш кішок! Навіть з Лакі подружитись не можеш...
— Я намагаюсь поладнати з ним. Я змінююсь заради тебе.
Я відклав шкарпетки й підійшов ближче до Мії. Вона теж підвелась з лавки й стала навпроти мене. Я поправив її неслухняне волосся й провів пальцем по її щоці.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд», після закриття браузера.