Читати книгу - "Хибне щастя, Ліана Меко"

Так, я все ще була не впевнена, що в мене вийде хоч щось із цієї витівки, але було бажання. Яскраве, невгамовне і щире.

Шулька з трьома цуценятами, лисиця-феньок Буся, двадцять чотири собаки та шість кішок. У них будуть найкращі умови, найкраща їжа, тепло, турбота. Це ж так чудово!

Це перше чим я займуся. Це – мій старт. Це те, на чому я зосереджуся прямо зараз. А потім…

- Загалом фінішу в цій справі немає, кінцева точка – лише твоя фантазія. - Наче читаючи мої думки, додала Кіра. – Якщо ти готова…

- Я готова. - Твердо заявила я, і Кіра широко і радісно посміхнулася, від чого в мене ще сильніше потепліло в грудях: у своїх бажаннях і прагненнях я більше не почувала себе самотньою, тепер я могла розраховувати на підтримку.

– А тепер комусь час у ліжечко. — голосно крикнувши в глиб двору, дівчина вибралася з-за столу і пішла до сина. Той, трохи покапризувавши, все ж таки заліз до мами на руки, і, потерши кулачками очі, притулив чорняву головку до її плеча.

- У тебе буде дуже насичене літо. Починай поки що шукати потенційних спонсорів серед відомих брендів товарів для тварин. А потім… ох справ буде безліч... У мене запланована серія благодійних вечерь, на яких буде багато важливих шишок, ти неодмінно повинна на них бути присутня - будеш придивлятися, обростати зв'язками. А ще я збираюся відкрити дискусійний клуб, де збиратимуться представники благодійних фірм, ділитимуться досвідом, новинами, вигадуватимуть різні спільні програми, допомагатимуть один одному… - Заговорила Кіра квапливо і мрійливо, плавно похитуючи малюка на руках.

А мене точно по голові молотком огріли. Я все ще посміхалася – ця посмішка ніби приморозилася до обличчя, але всередині немов крижана яма утворилася, куди ухнувши, кинулися всі мої чарівні мрії. Я відчула себе такою ідіоткою. І такою нещасною.

Літо. Чортові канікули! Чортів гуртожиток! Та щоб мене… Та що за знущання?

Не знаю, що відбилося на моєму обличчі в ту мить, коли мене шандарахнуло по голові гірким усвідомленням того, що мені не судилося втілити в життя приголомшливі у своїй грандіозності плани. Може вигляд у мене був такий, ніби в мене хтось помер (а почувала я себе саме так - у мене померла мрія, що тільки-но народилася!), але Кіра раптом перестала посміхатися. І навіть Ваня повернувся до мене і стурбовано зазирнув у вічі.

- Щось не так? – коротко запитав хлопець, подавшись до мене корпусом.

- Так, - з рота вирвався чи то писк, чи то схлип, - я не можу залишитися на літо.

- Чому? – насупився Ваня.

– Гуртожиток закривають на канікули. Я мушу повернутися додому. Мені тут ніде жити, і немає грошей, щоб зняти навіть найбіднішу кімнату. Батько не дасть мені ... - Ледве не плачучи тихо промовила я, опускаючи плечі, і мало не вся опускаючись на стіл - здавалося мене разом залишили всі сили, вогонь всередині згас, залишаючи мене порожньою безглуздою оболонкою.

Я шмигнула носом, і нерішуче підвела очі на Кіру. Я очікувала побачити розчарування - це саме те, чого я заслуговувала, бездумно відібравши у неї стільки часу і навіть не спромігшись розкинути мізками і як слід все продумати. Але Кіра не дивилася в мій бік, вона, насупивши брови, про щось посилено роздумувала, продовжуючи похитувати вже заснулого малюка.

- Я думаю, можна щось вигадати. - Продовжуючи хмуритися, тихо, щоб не потривожити сина, промовила Кіра.

А потім кинула швидкий погляд на Ваню.

- Гей, ти ж живеш сам. – Раптом, наче з докором, заявила дівчина. – У чотирикімнатній квартирі!

- Так. - Злегка розгубившись, кивнув той. - І що?

- Ти можеш дати притулок Ліці. - З натиском сказала дівчина, дивлячись на Ваню таким наполегливим поглядом, що навіть я розгубилася. Ваня ж сидів, немов прибитий.

- З якого дива? - задихнувся хлопець, бігаючи очима від мене до Кіри і назад, немов розраховуючи, що я зараз почну відмовлятися і закрию це шалене запитання.

Але я мовчала. Я ще не встигла добряче усвідомити і відчути ідею дівчини. Скажу тільки, що першою реакцією був переляк: це як ви собі уявляєте мене і засранця живучими в одному приміщенні? Та ні... ну це ж... за межею просто. Нам не вжитися разом. Та це просто небезпечно для життя!

- А що таке? – спалахнула Кіра. - Значить привести її до мене за допомогою ти можеш, а як сам допомогти, то одразу в кущі? Ось який ти добрий. Ти диви, благодійник, яку велику справу зробив…– Дівчина з осудом подивилася на Ваню, здавалося, вона готова тут же без суду та слідства сама особисто винести йому смертний вирок, але в її руках раптом завертався син, і вона перехопивши його зручніше, кинула .

- Я зараз повернусь. А ти думай. - Стрільнула гнівним поглядом у Ваню, і пішла до хати.

Я незручно зіщулилася, і з легким побоюванням перевела погляд на хлопця. Він мовчки дивився на мене, спопеляючи очима. Наче звинувачував мене в чомусь.

– Що? – Не витримала я.

Він не відповів. Продовжував поглядом просвердлювати в мені дірки. Жовна, що ходили вниз-верх, видавали його злість і напругу, а стислі кулаки красномовно свідчили про його бажання шваркнути мене головою об стіну. Хоча, власне, за що?

- Ти що серйозно? - Нарешті подав голос хлопець, і глянув на мене так, примружившись, наче з підозрою.