Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь"

Ціловав, миловав, у неділеньку стоя,

А в понеділок: — Зоставайся здорова,

Стелеться тобі попід гаєм дорога.

— Се тобі дорожка, а мені шляшок битий,

Як мені, серденько, а без тебе прожити?

— А схочеш — поживеш, а схочеш — погорюєш,

А як схочеш — до мене примандруєш.

— Хоть буду жити, хоть буду горювати,

А таки не буду до тебе мандровати.

Ой ти поїхав білою кобилою,

Мене покинув з малою дитиною.

Ой ти поїхав та будеш пановати,

А я осталась та буду горювати.

ОЙ ПОВІЙТЕ, БУЙНІ ВІТРИ, ІЗ ГОРИ

Ой повійте, буйні вітри, із гори,

Та приїхав мій миленький із войни,

Та прив’язав кониченька й у двора,

А сам пішов до милої своєї:

— Добривечір, моя й мила, чи чуєш?

Ой чи сама, мила, ночуєш?

— Ой не сама, мій миленький, не сама,

Як у саду калиночка зацвіла,

Як у лузі калинонька з цвітами,

То так я з маленькими дітками.

Одно кладу, мій миленький, ік стіні,

А друге кладу, мій миленький, іскраю

Сама, молода, усередині лягаю.

ОЙ ПРИЇХАВ МИЛИЙ ІЗВЕЧОРА ПІЗНО

Ой приїхав милий ізвечора пізно,

Та поставив кониченьки всі три разом різно,

А сам пішов милий стиха-помаленьку.

Підійшовши ж під віконце, милої питає:

— Чи ти, мила, лаєш, а чи проклинаєш, .

Чи мене, молодого, хороше згадаєш?

— Я, милий, не лаю, я не проклинаю,

А я ж тебе, мій миленький, хороше згадаю.

Нехай тобі, милий, легко згадається,

А як мені з своїм родом добре туляється.

Ой нехай тобі зозуленька, а мені соловейко,

Нехай тобі там легенько, мені веселенько.

Тобі буде зозуленька а раденько кувати,

Мені буде соловейко рано щебетати.

ЧОЛОМ, МИЛА, ЧОРНОБРИВА

 — Чолом, мила, чорнобрива,

 А чолом, моя пані.

 — Нащо ж мені чолом даєш,

 Що ти мене покидаєш?

 — Хоч я тебе покидаю,

 Та не велю журитися

 Та по мені тошнитися.

 — Чого ж мені нудитися,

 Чи то в мене малі діти?

 Тільки сісти у віконця

 Та на милого глядіти:

 Аж миленький сюда іде

 У голубому жупані,

 Маха платком білесеньким,

 Бо я його тепер пані.

ХОДИТЬ ДІВЧИНА ПОНАД БЕРЕЖЕЧКОМ, ЯК РОЖЕВИЙ ЦВІТ

Ходить дівчина понад бережечком, як рожевий цвіт,

Плаче, ридає, що долі немає, заневолений світ.

— Чого, дівка, плачеш, чого ридаєш, чи боїшся отця?

Не бійся отця, бійся мене, молодця,

   Дівчина моя.

Ходить дівчина понад бережечком, як рожевий цвіт,

Плаче, ридає, що долі немає, заневолений світ.

— Чого, дівка, плачеш, чого ридаєш, чи боїшся неньки?

Ой не бійся неньки, ще ж я молоденький,

   Дівчина моя.

Ходить дівчина понад бережечком, як рожевий цвіт,

Плаче, ридає, що долі немає, заневолений світ.

— Чого, дівка, плачеш, а чого ридаєш, чи боїшся сестри?

Ой не бійся сестри, бо ще я козак бистрий,

   Дівчина моя.

Ходить дівчина понад бережечком, як рожевий цвіт,

Плаче, ридає, що долі немає, заневолений світ.

— Чого, дівка, плачеш, а чого ридаєш, чи боїшся брата?

Ой не бійся брата, бо я гірший ката,

   Дівчина моя.

ОЙ НЕ ЙДИ, МИЛИЙ, У ДОРОГУ

 — Ой не йди, милий, у дорогу,

 Та не роби поговору,

 Переночуй хоть нічку зо мною.

 — Ой не буду ночувати,

 Бо не вмієш шановати,

 Білої постілоньки слати.

 — Чим я, милий, не хороша,

 Чи до діла не вродлива,

 Чи то моя доля нещаслива?

 — Ой ти ж, мила, і хороша,

 І до діла й вродлива, —

 Така твоя доля нещаслива.

 А я батька за рід маю,

 Тебе, стидку, покидаю,

 А сам піду в корчму погуляю.

ПОРОДИЛА МЕНЕ МАТИ У НОВІЙ КОМОРІ

Породила мене мати у новій коморі,

Дала мені біле личко, та й не дала долі,

Тільки мені дала долі — гуляння доволі,

Я гуляла, волю мала, мати не спиняла.

Тепер мене зупинила чужая дитина

І світ мені зав’язала, гулять заказала,

І серденько принудила, щоб я й не ходила.

Ой зійду я на гороньку білими ноженьками,

Загляну я в долиноньку карими оченьками.

Аж у тої долиноньки сив голубонько гуде,

Ой що ж нам, товаришу, за пригодонька буде?

Чи на коня вороного, чи на мене, молодого?

Як на коня вороного — конь буде й утікати,

Як на мене, молодого, — сам буду й одвічати,

Як на мого товариша — я буду й оступати.

ОЙ У ПОЛІ, [В ПОЛІ] КРИНИЦЯ СТОЯЛА

Ой у полі, [в полі] криниця стояла,

Над тією криницею дівчина ридала:

— Ой криниця, криниця, холодна водиця!

Чи мені втопиться, [а] чи погубиться,

Чи з милим другом [мені] розлучиться?

— Не топись, дівчино, бо душу загубиш,

Ходім повінчаймось, коли вірно любиш.

— Було б не копати з підгір’я коріння,

Було б мене не сватати, коли тобі не рівня.

Було б не рубати білої берези,

Ой ти мене сватав не п’яний — тверезий.

Було б не рубати зеленої вишні,

Було б не сватати, коли не до мислі.

Було б не рубати зеленої груші,

Було б мене не сватати, коли не до душі.

ГОЛОВОНЬКА Ж МОЯ БІДНА

— Головонька ж моя бідна,

Чого ж моя мила зблідла?

Чи пшеницю жала, чи ячмень в’язала,

Чи на похмілля лежала?

— Я пшениченьки не жала,

Ні ячменю не в’язала,

Од милого ручок, од біленьких ніжок

Я на похмілля лежала.

А я того