Читати книгу - "Руїна та відновлення, Лі Бардуго"

— Скільки?

— Дуже мало, в цьому й була суть. Це був лише ще один спосіб підсилення твоєї могутності, як і тарілки. Але у Зморшці немає жодного світла, тому…

Я витягла руки, й на стінах затанцювали тіні. Женя скрикнула, а Давид позадкував до ліжка. Толя з Тамарою потяглися до зброї.

Я опустила руки, й тіні набули звичних форм. Усі витріщилися на мене.

— Ти володієш його силою? — прошепотіла Женя.

— Ні, лише дрібкою.

Мал вважав, що я забрала її в Дарклінґа. Можливо, Дарклінґ теж дещо отримав від мене.

— То саме так ти змусила тіні затанцювати, коли ми були в Чайнику, — здогадався Толя.

Я кивнула.

Тамара тицьнула пальцем у Мала:

— Ти збрехав нам.

— Я зберігав таємниці, — пояснив трекер. — І тобі слід було поводитися так само.

Дівчина схрестила руки на грудях. Толя поклав величезну лапу сестрі на плече. Вигляд усіх був пригнічений, та не такий наляканий, як міг би.

— Розумієте, що це означає? — запитала я. — Якщо у Дарк­лінґа лишилась хоч крапелька моєї сили…

— Цього вистачить, щоб відігнати волькр? — поцікавилася Женя.

— Ні, — заперечила я. — Не думаю.

Мені знадобився підсилювач, аби закликати достатньо для безпечного виходу до Зморшки світла. Звичайно, не було жодних гарантій, що Дарклінґ не заволодів більшою частиною моєї сили після нашого герцю в каплиці. Та все ж, якби він умів керувати світлом, вже давно перейшов би до дій.

— Це не має значення, — зажурено пробурмотів Давид. — Щойно він опиниться в Зморшці, йому знадобиться лише світло для активації люмії.

— Та для захисту потрібно чимало світла, — нагадав Мал. — Ідеться про щедро озброєний човен із гришами та солдатами…

Тамара похитала головою.

— Це навіть для Дарклінґа ризиковано.

Толя заперечив сестрі, озвучивши власні думки:

— Ви забуваєте про нічєвой.

— Тіньові солдати проти волькр? — нажахано перепитала Женя.

— Святі, — вилаялася Тамара. — За кого ти вболіваєш?

— Проблема завжди була в герметичності, — повів далі Давид. — Люмія зжирає все навколо. Єдине, що працювало, — скло, але воно має власні конструктивні проблеми. Нам з Ніколаї так і не вдалося розв’язати їх. Ми займалися цим лише… просто задля розваги.

Якщо Дарклінґ ще не вирішив цих проблем, то неодмінно зробить це.

«Ти ніде не знайдеш прихистку. Не матимеш спокою».

Я заховала обличчя в долонях.

— Він знищить Західну Равку.

І після цього жодна країна не наважиться підтримати мене чи Ніколаї.

За пів години ми сиділи за краєчком стола в камбузі, а перед нами стояли порожні склянки від чаю. Женя зникла, та Давид був поруч — згорблено сидів над стосом паперу для креслень, намагаючись відтворити з пам’яті схеми скляного скіфа та формулу люмії. Правильно це було чи ні, однак я не вірила, що хлопець умисне допоміг Дарклінґові. Давидовим злочином була жага до знань, а не до влади.

На решті території Прядки було порожньо й тихо: солдати й волоцюги-гриші здебільшого ще спали. Попри те, що його витягли з ліжка серед ночі, Ніколаї однаково вдавалося мати зібраний вигляд, хай навіть оливковий кітель хлопець натягнув поверх штанів і нічної сорочки.

Не марнуючи часу, я переказала йому все, про що дізналася, й не здивувалася, почувши перше запитання, що злетіло з його вуст.

— Як давно тобі це відомо? — поцікавився принц. — Чому не розповіла мені раніше?

— Годину, може, трохи менше. Я лише хотіла, щоб спершу Давид підтвердив цю інформацію.

— Це неможливо…

— Неймовірно, — м’яко виправила я його. — Ніколаї…

Нутрощі в мене стиснулися.

Я перевела погляд на Мала. Ще не забула, як він відреагував, коли я нарешті зізналася, що бачу Дарклінґа у видіннях. А це було значно гірше, адже я сама шукала зустрічі з Чорним Єретиком.

— Я почула це від Дарклінґа власною персоною. Він розповів мені.

— Перепрошую?

— Я можу навідувати його в таких собі видіннях. Я… я вистежила його.

Запала довга пауза.

— Ти можеш шпигувати за ним?

— Не зовсім. — Я спробувала пояснити, який вигляд мали приміщення, як з’являвся сам Дарклінґ. — Можу чути інших або навіть бачити їх по-справжньому, якщо вони стоять досить близько до нього або контактують з ним. Здається, наче він — єдине, що має матеріальну подобу.

Ніколаї забарабанив пальцями по столу.

— Але ми можемо спробувати отримати інформацію, — із захватом у голосі запропонував