Читати книгу - "Замок у хмарах, Керстін Гір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що, коли його сон і пробудження не були грою? Що, коли він і справді не пам’ятав, що сталося? А що, коли він і Даша були під дією снодійного?
Бен ошелешено на мене подивився:
— Щоб потім заховати їх на поличці? Заради всього святого, навіщо?
Так, це було гарне запитання — я теж цього не знала. А точніше сказати, це було геть безглуздо. Проте мені все-таки щось не давало спокою… ет, не знаю.
— Фанні? — Бен мені посміхнувся. — Може, в тебе просто був сьогодні довгий і важкий день?
Я кивнула.
— Так, безумовно.
Власне, день був таким важким і напруженим, що я жодного разу навіть не згадувала про поцілунки.
Тож я тут же це надолужила, глянувши отак на Бена.
Яким милим він був, коли посміхався. І як гарно з його вуст звучало моє ім’я.
— Може, скажеш Гефельфінґеру, що хвора, і хоча б одного вечора відпочинеш? — запропонував він. — Я вважаю, ти забагато працюєш. І я звільнюся о дев’ятій. Тому опісля ми могли б разом повечеряти.
Це звучало спокусливо. Навіть дуже. Та я не могла залишити бідолашного пана Гефельфінґера самого з гостями. Він і без того був на межі нервового зриву. А я була єдиною, хто розумів, що свічки з ароматом жасмину та пачулі не можна палити в одній кімнаті зі свічками з ароматом ванілі й апельсинового цвіту, бо це призводить до жахливої ольфакторної[23] плутанини…
— Знаєш що? — Бен узяв до рук телефон. — Я сам швидко скажу йому. Ти й так не наважишся. Я… ем-м… ми, як-не-як, за тебе відповідаємо. Пане Гефельфінґер? — Він проігнорував моє скажене заперечне розмахування руками. — Бен Монфор із рецепції, доброго вечора. Змушений повідомити, що практикантка Фанні Функе захворіла. Вона не зможе вам сьогодні допомагати. Я спробую знайти їй заміну.
— Бідолашний… — сказала я, коли Бен поклав слухавку. Та насправді я відчула певне полегшення.
— О, та він не бідолашний. — Бен похитав головою. — Він сьогодні перед обідом замовив на кухні цілу тацю смузі з ананасу, руколи, пекінської капусти й насіння чіа. А оскільки в цей час на кухні не було ні руколи, ані пекінської капусти, то шеф мав нестримне бажання зарізати своїм найкращим ножем для овочів як молодшого кухаря, котрий робив ці смузі, так і Гефельфінґера. Ми б мали його звільнити. І мені це коштувало неабияких зусиль і часу, щоби примирити їх усіх між собою.
— А ти доволі-таки хороший менеджер, — посміхнулася я йому, намагаючись не дивитися при цьому на його губи. Не хотіла, аби він помітив, що в думках я автоматично доповнила це речення словами: «…а ще ти напевно доволі-таки добре цілуєшся».
На щастя, він неправильно зрозумів мій вираз обличчя.
— Ти виглядаєш справді втомленою. Як ти дивишся на те, щоб трішки відпочити, поки я звільнюся, а потім разом повечеряти? — запитав він і легенько торкнувся моєї руки. Наступної миті він уже її відсмикнув, бо на рецепцію прийшов гість із питаннями про доступ до вай-фаю.
Тож я пішла до мсьє Роше.
Він перевіряв список усіх люстр у будинку, ставлячи своєю ручкою-пером елегантні галочки навпроти тих, кріплення яких Яромир і старий Стакі вже перевірили.
— Усі були в порядку? — запитала я.
— Ну звичайно, що всі. — Мсьє Роше поставив останню галочку. — До жодної з них не приходила ідея падати зі стелі. Окрім люстри перед колишньою кімнатою джентльменів… вона, скажімо так, завжди була схильною до драматичних вибриків. І тяжіла до самознищення. — Він глянув на мене поверх своїх окулярів. — Тебе щось мучить, Фанні?
Я кинула короткий погляд у бік Бена.
— Ви чули коли-небудь щось про викрадача із Ґранд-готелю? — тихо запитала я.
Мсьє Роше похитав головою:
— Такого не знаю.
— Автор трилерів із номера 106 розповідав про нього. За останні тридцять років цей поганець викрав шістьох дітей із п’ятизіркових готелів і за кожного вимагав викуп. Його так і не зловили.
— Хм, — видав мсьє Роше, зробивши, як і завжди, правильні висновки: — І сьогодні, коли діти зникли, ти подумала, що він міг знову повернутися?
Я кивнула.
— А ще недавно старий Стакі говорив, що гряде щось зловісне. Що, коли зловісне — це викрадач із Ґранд-готелю?
— Хм, — знову промимрив мсьє Роше. — Тут знайдеться достатньо дітей, яких можна викрадати й потім вимагати за них викуп.
— Отож! — Я була безмежно вдячна за те, що мсьє Роше не назвав мене божевільною.
— А з іншого боку, Дон і Даша таки об’явилися, хіба ж ні? — привітно сказав він.
Я зітхнула.
— Так, це правда. Але… Дон поводився якось дивно. Можливо, викрадач дав дітям снодійне, щоб потім вивезти їх звідси… але погода перекреслила всі його плани.
Я сама відчула, наскільки дурнувато це звучало. Погода ж не змінилася раптово.
— Просто якесь дивне відчуття… — тихенько додала я.
Мсьє Роше поблажливо усміхнувся.
— Я вважаю, що до дивних відчуттів треба прислухатися, — зауважив він. — Часто вони нам про щось говорять, і не обов’язково про те, що ми думаємо, нібито вони нам говорять.
Він глянув на Бена, який якраз комусь телефонував.
— Може, скажи, що ти хвора, і проведи цей вечір із горнятком м’ятного чаю і хорошою книгою. Чи хорошим другом.
Я знову зітхнула.
— Так, Бен також це запропонував і відпросив мене в пана Гефельфінґера.
— Дуже добре. І не засмучуйся через старого Стакі та його похмурі передбачення. Він завжди схильний до перебільшень. — Мсьє Роше поправив свої окуляри. — Певна річ, Фанні, навіть угорі, у «Замку у хмарах», трапляються інколи погані речі. Це місце правди. Воно виявляє в людях найгірше, але також і найкраще. — Він тепло мені посміхнувся. — Коли я ось так на тебе дивлюся, то взагалі не думаю про погане. Бо поки будуть такі люди, як ти, то добро завжди перемагатиме.
Мені до горла підкотився клубок.
Тільки мсьє Роше вмів казати такі пафосні речі й не виглядати при цьому кумедним. І я, як завжди, почувалася тепер значно краще.
Я стала навшпиньки й поцілувала його в щоку.
— Я вас теж дуже люблю, — швидко сказала я, щоб із новими силами злетіти сходами нагору. Відтепер я ігноруватиму це мерзенне відчуття в животі. Може, це просто голод.
У душовій у кімнатах для працівників знову хтось залишив вікно навстіж. Хто б це не був, він явно не до кінця розумів принцип провітрювання. Моя рука ледь не примерзла до
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Замок у хмарах, Керстін Гір», після закриття браузера.