Читати книгу - "Дуже погана няня , Кетрін Сі"

Глава 20. Нещасний випадок чи спроба вбивства? 

Адам Чандлер 

Речі Келі висіли на вулиці. Я зранку виправ їх, тож потрібно віддати завтра. Впевнившись, що речі вже сухі, я почав знімати їх.

— Ти досі тут? — Ебігейл тримає в руках кошик. 

— Завтра вже їду, — підходжу до неї. — Хотів трохи відпочити від метушні міста. 

— Або, ти хотів побути поруч з тієї дівчиною з пивоварні, — підморгує мені. 

Ебігейл все бачить, тож не дивно, що здогадалася про мої почуття до Келі. 

— Все то ти знаєш.

— Звичайно! — Посміхається. — О, точно, я тобі принесла вечерю. 

— Ебі, не варто було..

— Просто подякуй. — Забираю кошик. 

— Щиро дякую за твою турботу, прекрасна Ебігейл, — кланяюсь. 

— Навчи так дякувати мого чоловіка і я буду сама щаслива жінка на планеті! — Сміється і я разом з нею. Ебігейл неймовірна жінка. 

— Я зранку перед тим, як їхати, зайду до вас.

— Гаразд, буду чекати! — Йде до свого будинку. 

У кошику була смажена картопля і куряча грудка на пару. Нещодавно Генрі потрапив до лікарні і тепер йому не можна багато смаженої та жирної їжі, саме тому Ебі почала готувати більше страв на пару. 

Смачно повечерявши за читанням звітів по продажам я пішов спати. Перед тим, як їхати мені ще потрібно зайти до Келі і віддати речі. Головне не забути. Кого я обманюю? Зайти до Келі я точно не забуду. 

♤♤♤

Крізь сон я почув, як хтось стукає двері. Відкривши очі я перевірив час. Друга ночі. Кого привело у таку годину? 

Силоміць тягну своє тіло до дверей. 

— Адам! — Ебігейл. — Адам, прокидайся!!... Пожежа!! 

— Де пожежа? — Виходжу з будинку, але на виноробні все спокійно. 

— Пивоварня горить, — погляд Ебі був сповнений жаху та співчуття. 

Всередині все похололо. Там Келі. 

— Пожежників викликали? 

— Так, вже їдуть. 

Опинившись біля пивоварні я почав шукати серед натовпу Келі, але дівчини ніде не було. 

— Келі! — Проходжу крізь натовп. — Власниця вийшла? 

Всі розводять руками. Вогонь вже дійшов до амбару, у повітрі стояв неприємний запах диму. 

— Келі! 

— Її немає тут, — це той хлопець, що працює з нею. — Вона напевно ще в амбарі, Вона там спить на горищі.

— Чорт. 

Не думаючи про наслідки прямую в амбар. Якщо Келі там, я не можу просто сидіти склавши руки. Вогонь вже почав охоплювати перший поверх, тож діяти потрібно швидко. Крізь дим помічаю драбину, що веде на горище і прямую до неї. За лічені секунди опиняюсь на горищі, але тут порожньо. Келі немає. Уважно оглядаю все і впевнившись, що тут порожньо, я забираю її ноутбук та блокноти, що лежали поруч. Раптом вони їй потрібні. Спустившись на низ я уважно оглянув все тут. Половина амбару вже була у вогні і тут вже було доволі спекотно, але я не можу піти не впевнившись, що і тут немає Келі. Пройшовши у дальній кут амбару я помітив щось на підлозі і пішов туди. Це було взуття. Келі тут також немає, тож я вже хотів вийти, але переді мною обвалилася балка і я ледь встиг відстрибнути. Ще б трохи і я був би під нею, а так лише зачепило руку. Потрібно вибиратися. Мені ближче до виходу зі сторони хмільника, тож туди я і побіг. Опинившись поза амбаром я обійшов хмільник і вийшов до людей. У натовпі я побачив Келі, вона стояла на колінах і плакала. Її тримав Маркус та той другий хлопець, що працює з нею. 

— Келі, — прямую до неї. 

— Адам? — Мені боляче дивитися її заплакане обличчя. — Адам! 

Спирається на руку Маркуса, встає на ноги і за секунду я опиняюся в її обіймах. 

— Я хотів тобі віддати ноутбук, але так мені подобається більше. — Обіймаю у відповідь. 

— Я дуже злякалася за тебе! — Відчуваю, як сильно б'ється серце Келі. 

— А я за тебе. — Вдихаю аромат її волосся. 

Вона така ніжна й тендітна на дотик, що мені зовсім не хочеться відпускати її зі своїх обіймів. 

Згодом приїхали пожежники та швидка. Келі змусила мене піти й обробити опік, що я отримав. Парамедик сказав, що нічого серйозного, головне правильно доглядати і опік швидко заживо. 

Більшість людей вже розійшлися, вогонь майже затушили. Ми з Келі стояли і дивилися на вигорівшу пивоварню. Частина, де стояло все обладнання, повністю згоріла. Хмільник і амбар на половину. Неприємний запах гарі стояв у повітрі. 

— Я обіцяла йому відновити це місце, — голос Келі тремтить. — А що натомість? Пивоварня згоріла.

— Кому обіцяла? — Обережно торкаюся руки дівчини і потім переплітаються наші пальці. 

— У тебе є горілка? — Її очі блищать від сліз. 

— Можливо у Ебігейл.. Навіщо тобі? 

— Хочу вибачитися перед тим, кому давала обіцянку. 

У будинку Ебігейл дійсно була горілка і вона віддала пляшку мені, а я Келі. Ми мовчки пішли на той міст, де дівчина тоді впала у воду. 

— Привіт, Реджинальде, — відкриває пляшку горілки. — Думаю ти вже декілька разів пожалкував, що залишив це місце на мене… А тепер так і взагалі будеш ненавидіти. — Витирає сльози і починає виливати горілку в море. — Вибач, та я не змогла виправдати твої сподівання. Ти повірив в мене, а я так підвела тебе… Завтра я піду до твоєї доньки і буду довго вибачатися, а потім віддам твою довіреність на управління їй. Мені шкода. Дуже. 

Виливає всю горілку до останньої краплі і я трохи починаю розуміти, що вона робить. Так зазвичай роблять для тих, хто помер. Власник пивоварні. Келі вибачається перед ним. 

— Ходімо, — бере мене за руку і веде на берег. Руки дівчини холодні. 

Крокуючи по піску за дівчиною, я не знав чи варто щось говорити. Келі досі плакала, тож я просто зупинився і обійняв її. За цей рік щось сталося і для Келі, це щось травмуюче. Єдине, що я зараз можу — це підтримати її.