Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Цензор снів 📚 - Українською

Читати книгу - "Цензор снів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Цензор снів" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 110
Перейти на сторінку:
неї горілку.

Я зиркнув на Кулюса. Ніколи його таким не бачив. Здоровило стояв весь у сльозах і молився. Я попросив його піти прогулятися. Він слухняно потупцяв до дверей, біля дверей озирнувся, перехрестився і вийшов.

Я перехрестився теж.

— Ви українець? — запитав лікар українською. — То чого ж ми польською балакаємо?

— А хто знав?

— Бачу — хреститеся по-нашому. Ну, до роботи.

Він подав мені ремені, якими я стягнув Рітині ноги й руки. Тим часом його дружина закип’ятила інструменти.

— Вам краще вийти, — сказав лікар.

Я вийшов. Свіже морозяне та ще й гірське повітря хотілося не вдихати, а пити. Неподалік я побачив Кулюса. Ходив узад і вперед, заклавши руки за спину. Я запропонував піти до шинку, аби вбити час, там ми й просиділи більш, як годину, і я, залишивши товариша, повернувся до лікаря. Кулю він добув. Ріта спала. Її двічі поїли горілкою.

— Тепер залежить усе від неї, — сказав лікар. — У неї почнеться і гарячка. Якщо вона сильна, то переживе.

— Вона не сильна. Сиділа в тюрмі два місяці. Була застуджена й кашляла.

— То зле. Вона й тут кашляла. І на вустах були краплі крові. В неї, ! здається, запалення.

— Докторе, я маю гроші. Заплачу, скільки треба.

Він похитав головою.

— Справа не в грошах. З вас я не візьму нічого. Ви ж утікачі? Я й тут лікую за яйця, молоко, сир. До речі, якщо голодні, кажіть.

— Дякую. Ми перекусили в шинку. Ви нічого не чули про дівчину, яка недавно перейшла кордон? — зважився я запитати.

Він подивився на мене уважно й стенув плечима.

— Тут це часто буває. За всіма не встежиш.

Мені здалося, що він щось знає, але я не став наполягати. Починало сутеніти. Несміливо зайшов Кулюс до хати і став на порозі, мигами запитуючи, як там Ріта. Я підійшов до нього і пояснив. Я вирішив сидіти біля неї, а Кулюса відправив до шинку, де ми винаймали покої. Доктор з дружиною пішли спати. Він сказав, що, коли треба, розбудити його, і додав: «Кашель для неї небезпечний».

4

Я випростую ноги, відкидаюся на спинку крісла і куняю. Серед ночі лунає кашель, я засвічую гасову лампу. Ріта розплющує очі, бліда і налякана. У сутінках переливається наш шепіт з вуст до вуст: «Що зі мною?» — «Тебе прооперували. Намагайся не кашляти». — «Не можу. Мене душить». — «Краще хай душить». — «Я спала? Я нічого не пам’ятаю». — «Спи й далі. Коли спиш, не кашляєш так часто». — «Мені снилося літо. Ми в горах?» — «Так». — «Що він сказав? Буду жити?» — «Звісно, будеш». Вона усміхнулася запеченими вустами. Я нахилився і легенько поцілував, відчувши солоний присмак крові. «Добре, — сказала вона, — я послухаю тебе і засну. Тільки візьми мене за руку. Тримай мене і не відпускай. Добре?» — «Добре, не відпущу». — «Як відпустиш, я помру». — «Ні, не помреш». — «Там, де я була у сні... було тепле сонячне літо... і я шукала тебе... я знала, що ти теж там... я чула твій голос... а тоді прокинулася... і знову чую твій голос... Щось говори...» — «Що говорити?» — «Будь-що. Поки я не засну. Мене лякає тиша». — «Добре. Коли ти поправишся, ми рушимо далі. Я мушу знайти одну дівчину. Це буде плата за твоє визволення». — «Що за дівчина? Ти її знаєш?» — «Знаю». — «Ти її знав раніше, ніж мене?» — «Так». — «Ти її любиш?» — «Ні». — «Добре. І що буде, як знайдеш?» — «Не знаю. Видавати її Кисілеві принаймні не збираюся. Скажу, щоб утікала й ховалася, бо її вистежують». — «Розкажи про неї. Вона гарна?»

І я починаю тихим голосом розповідати про Ірму, намагаючись при цьому не зрадити жодних емоцій, старанно підбирати слова, — авжеж, вона гарна, але вона донька барона Ґредля, барона Ґредля, барона Ґредля, однак Ріта випитує далі, і я розповідаю про Канаду, мовчу про цілунки, признаюся про танці, мовчу про тугу за Ірмою, згадую про її чоловіка... «Ти її любиш?» — питає Ріта. — «Звідки ти це взяла?» — «Ти її любиш...» — шепче вона і засинає. Я хочу заперечити, але вона вже спить, вона вже у своєму сні, де, можливо, є місце й для мене. Я стискаю її долоню, вона заплющила очі, і на її обличчі запанував спокій, я намацую біля ніг наплічника, виймаю пляшку вина, зубами відкручую бляшану накривку і п’ю. Відчуваю, що коли не вип’ю, мене буде всього тіпати всередині, а нерви можуть передатися їй, а мені ж треба бути спокійним, врівноваженим і цілеспрямованим, вона не повинна помітити мого страху.

Я вирятував її з тюрми, та через мене її життя опинилося на волосині. Але який був варіант? Якби не я, її б ґвалтували і знущалися з неї, вона пережила б муки мандрівки в товарняку, в брудах і смороді, потім їх би всіх викинули в Казахстані, куди вивозили галичан, у чистому степу серед чужого населення, вони будували б там землянки, їх обдували б вітри, хтось не витримував і вмирав, але хтось виживав, пристосовувався. Людина до всього може пристосуватися. Якщо є віра в те, що треба вижити. Ріта вірила. Мусить вижити. Я засинаю.

Світанок розклеплює повіки. Сонце стріляє променями з вікон. Чути, як скриплять сосни. Ріта лежить усміхнена. їй знову, мабуть, снилося літо. А в моїй руці — її зимна-презимна долоня. Я випускаю її, і вона безвільно опадає. Піднімаю її й кладу їй на груди, і враз гострий біль пронизує мене, я заходжуся плачем. Не можу себе стримати, мене всього трясе. «Я вбив її, вбив її... це я вбив її... не врятував...» Я хлипаю, не помічаючи появи лікаря. Він підходить і прикладає руку до її шиї, потім дивиться на мене, залитого слізьми і скрушно хитає головою: «Вона втратила багато крові... Організм ослаблений... Не думаю, що її б врятували деінде. Та й не довезли б ви її до найближчої лікарні». — «Я знаю. Я вам дуже вдячний за все, що ви зробили». Я підходжу до умивальника і змиваю обличчя від сліз і сну, змиваю погляд її очей, змиваю подих її вуст, тільки розпачу я не годен змити.

5

Увійшов Кулюс і остовпів — з мого виразу він усе зрозумів, стояв

1 ... 53 54 55 ... 110
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Цензор снів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Цензор снів"