Читати книгу - "Грот афаліни"

Янг грався з собакою у вітальні, поки ненароком не вдарив ногою маленький столик. І в цей час донна Тереза почула їх — вийшла в нічній сорочці, натиснула, позіхаючи, на якусь кнопку біля дверей. Поки прийшов кельнер з ресторану, вона дивилася у велике дзеркало при стіні, масажувала повіки і зморшки у куточках очей, сумно зітхала. Потім наляпала собі на обличчя чогось білого і рожевого, понавитискувавши з тюбиків. З таким страшним обличчям-маскою і замовлення на сніданок зробила, хлопця-офіціанта не соромилася.

«Ця європейка і за людей нас не вважає…» — зовсім по-дорослому подумав Янг.

Потім синьйора надовго сховалася у ванній кімнаті. Уже офіціант прикотив у номер двоповерхового столика на коліщатах, цілком заставленого тарілками, вже Янг і Тота і тарілки майже всі почистили, навіть з деяких соус вилизали, а синьйора все не з'являлася.

Крикнув їй, що піде з Тота гуляти, — і скоріше до дверей.

3

Коло каси дельфінарію стояла черга людей. На будиночку, де розміщалася каса і прохідна, висіло оголошення, що сьогодні будуть три вистави, перша — о десятій годині за місцевим часом. Мабуть, містер Крафт зорієнтувався: море бурхливе, купатися не полізуть, а загорати цілий день ніхто не витримає, отже, посунуть шукати інших розваг.

Коло воріт дельфінарію з внутрішнього боку походжав інший сторож, не Малу. Це або нащадок негрів, або чистокровний негр. Обличчя блискуче і чорне, ніс широкий і плескатий. Сторож на вигляд був лютий, величезний і сильний, як міфічний герой Роксаса. Хоч і боязно було до нього звертатись, та довелося проситись, щоб пустив до Раджа, пояснювати, хто Янг такий.

— Своя, значить, людина? — широко усміхнувся негр, осліпивши Янга білістю зубів. Почав відчиняти йому двері.

— Ага, — усміхнувся і Янг, не можна було не зреагувати на таку усмішку. Взяв на руки Тота, бо коло нього вже присіли дві білі дівчинки, почали тицяти в рот собачці розм'яклі шоколадки.

— Проходь і пам'ятай: брат мого друга — мій брат. Алі мене звати… — Негр пригнувся і трьома величезними пальцями делікатно відігнув Янгову руку, що прикривала Тота зверху, потряс за долоню — ніби поздоровкався. Це теж розвеселило Янга: дивак, видно, цей Алі. Йому й ім'я батьки правильно дали[10]. Цікаво, яка сила в його ручищах? Що було б з рукою Янга, якби Алі поздоровкався як слід?

Радж зустрів заклопотано:

— Ти ще жодного разу не бачив програми вистави?

— Ні.

— Біля перекидного містка лавка — це ніби директорська ложа. Сядь там і дивись. Це напроти трибун, видно все добре, на ранковій виставі сонце тобі збоку буде — теж добре. А в мене поки що справи.

Янг відійшов, щоб не заважати йому. Сів на. лавку, собачку посадив на коліна, щоб не ліз нікуди. Але Тота весь час неспокійно поглядав на воду, там пропливали туди й сюди, виринали і шумно видихали повітря дельфіни. «Ай-яй, точнісінько, як люди, коли довго пірнають і випливають…» — не переставав дивуватися Янг. Він уже не звертав уваги на Тота, який смикався на руках, шкрябав ногами, щоб вирватися на волю. Янг стежив тільки за дельфінами, особливо за маленьким Бобі. Малюк частіше, ніж дорослі, виставляв з води голову. Привітно роззявивши рота, він оглядав трибуни, що їх почали заповнювати люди, або підпливав і дивився на… Тота.

— Бобі, Бобі, малюк ти мій… — ласкаво шепотів Янг, хотів, щоб дельфіненя дивилося на нього.

Бобі ніби послухався, наблизився до самого борту, поклав голову підборіддям на кант. «Скір-р-р, трин-н-н, трин-н-н», — подивився у самісінькі очі Янга, щось запитав. І ніби зрозумівши, що контакту не відбудеться, знову втупився в Тота, заусміхався на весь рот. Те кошлате і чорне, що борсалося в Янгових руках, цікавило більше — наче дитину нова іграшка. Очі дельфіненяти, здавалося, аж благали: пусти, дай це кошлате створіння, погратися, позабавлятися з ним у воді.

Янг уперся колінами в бетонний борт, присів. Собачку підсунув під червоно-жовтий поручень — нюхайтеся, знайомтеся. Бобі широко роззявив рот, повний води. Довгі ряди білих і гострих зубів здалися Тота дуже страшними. Завищав, задриґав лапами і хвостом: подумав, що Янг хоче сунути його в ці страшні зуби. І тоді Бобі линув водою з рота на собачку — як з кухля! Від такої несподіванки злякався не тільки Тота, але і Янг — підхопив собачку, відскочив сам.

— Ха-га-га! — вибухнув регіт на лавках. З трибун давно уже стежили за Янгом і собачкою.

Глядачі, які влаштувалися раніше, нетерпляче розглядали басейн і те, що в ньому діється. «Он один! А он ще два!» — захоплено вигукували то там, то тут, помітивши дельфінів. Діти плескали в долоні від радості.

Ось уже трибуни заповнилися цілком. Десь на вишці озвався невидимий репродуктор, полилася чарівна музика. З-за будинку вийшов з тазиком нарізаної риби Гуга, поставив його біля нижнього помосту. Чоловічий голос по-англійському, а потім по-французькому і по-іспанському щось розказував про дельфінів. Потім у репродукторі клацнуло, і знову полилася тиха музика. Під вишкою — навстіж, рвучко — розчинилися двері. З'явився чоловік, закутаний в широчезний чорний плащ до самого носа. Ступив кілька кроків до басейну і знову велично завмер. Повільним жестом, ніби якийсь факір, скинув плащ з плечей. Не оглядаючись назад, шпурнув його. В ту мить позаду опинився Гуга, зловив плащ на льоту й відразу ж зник з ним за дверима. Чоловік залишився в чорному й гладенькому, аж виблискував, гідрокостюмі, без шолома. «Той самий Судзір, дресирувальник! Туману напускає, щоб сильніше вразити публіку…» — подумав Янг. Поки лунала музика, дельфіни теж, видно, готувалися до вистави, бо їхні рухи ставали дедалі спокійнішими.

Раптом Судзір рвучко підняв руку, ніби висмикнув з води рибу, і один дельфін високо злетів угору, смикнув зубами за мотузочок дзвінка, який звисав з другого помосту вишки. Бебехнувся назад з таким хлюпанням, що вода ринула з басейну на береги, відкотилася, знову хлюпнула, а біля містка глухо застукав об берег легкий, з пінопласту човник. І тільки тепер помітив Янг, що там спущена у воду трубчасто-металева драбинка.

Глядачі заплескали в долоні, заплескав і Янг, затиснувши Тота під лівим ліктем. А Судзір узяв з тазика шматок риби, кинув виконавцеві номера. Котрий з дельфінів був той, що злітав, Янг не впізнав: вони всі повисовували з води роззявлені роти.

Упоперек басейну на тросі висіли три обручі,