Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Магічний ніж 📚 - Українською

Читати книгу - "Магічний ніж"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Магічний ніж" автора Філіп Пулман. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 88
Перейти на сторінку:
тишу. Кращого годі було й бажати!

Хлопець ретельно оцінив відстань до шафи, зачинив вікно, зробив чотири кроки вперед та знову підняв ніж. Якщо він не помиляється, слід робити вікно саме тут — тоді він зможе, не сходячи з місця, розрізати скло шафи, взяти алетіометр та зачинити вікно за собою.

Він прорізав вікно саме на потрібній висоті. Скло шафи знаходилося лише за декілька дюймів від нього, і хлопець наблизив обличчя до вікна та послідовно оглянув усі полички.

Алетіометра там не було.

Спочатку Віл вирішив, що обрав не ту шафу. Їх було в кабінеті чотири — він підрахував їх та запам'ятав їхнє розташування вранці. Вони являли собою високі засклені квадратні стенди з темного дерева, полиці яких були обтягнуті оксамитом. Очевидно, їхнє призначення полягало в тому, щоб виставляти в них напоказ цінні речі з порцеляни, золота та слонової кістки. Може, він просто відчинив вікно не перед тією шафою? Але на верхній полиці стояв громіздкий інструмент з мідними кільцями, на який Віл звернув увагу ще вранці, а на середній полиці, там, куди сер Чарльз поклав алетіометр, було вільне місце. Шафа була саме тою, та алетіометра в ній не було.

Віл зупинився та глибоко вдихнув. Що ж, доведеться оглянути весь кабінет. Навмання відкривати всюди віконця недоцільно — на це піде вся ніч. Віл зачинив вікно, котре прорізав перед шафою, відчинив інше в місці, з якого можна було оглянути решту кімнати, і, запам'ятавши, що де знаходиться, зачинив його, аби прорізати за диваном ще одне, цього разу велике, — звідти він міг у разі потреби легко втекти.

Його рука боляче пульсувала, а пов'язка послабла. Він спробував якомога сильніше перетягнути та зав'язати її. Потім він повністю перейшов до будинку сера Чарльза, сховався за шкіряним диваном та, стиснувши в руці ніж, прислухався.

Як і раніше, в будинку панувала тиша. Тоді хлопець підвівся та оглянув кімнату. Двері в коридор були напіввідчинені, і світла, що проходило крізь них, цілком вистачало, щоб орієнтуватися в кабінеті. Шафи, книжкові полиці, картини — усе було таким самим, як уранці.

Віл ступив на товстий килим та послідовно оглянув усі шафи. Алетіометра не було. Не було його й на столі, серед охайних купок книг і паперів, й на камінній полиці посеред карток-запрошень на якісь презентації та прийоми, і на підвіконні та восьмикутному столику біля дивана.

Віл повернувся до стола, наміряючись оглянути шухляди, але у глибині душі знав, що на нього чекає невдача.

Цієї миті він почув тихий скрип шин по гравію — настільки тихий, що хлопець навіть подумав, що той почувся йому, але про всяк випадок застиг на місці та прислухався. Усе було тихо.

А потім відчинилися вхідні двері.

Віл відразу кинувся за диван та пригнувся за ним поруч із вікном, що виходило на залиту місячним сяйвом траву Ситагаза. Раптом він почув з іншого світу звук кроків по траві, визирнув та побачив, що до нього біжить Ліра. Він з'явився з вікна саме вчасно, щоб устигнути помахати їй рукою та притиснути палець до губ, і дівчинка вповільнила ходу, зрозумівши, що він уже знає про повернення сера Чарльза.

— Я не знайшов його, — прошепотів Віл, коли Ліра наблизилася до нього. — Його там не було. Мабуть, він узяв його із собою. Я послухаю, чи не покладе він його назад, а ти залишайся тут.

— Ні! Все значно гірше! — майже вигукнула дівчинка, і Віл побачив, що вона близька до паніки. — Вона з ним… пані Кольтер, моя мати… я не знаю, як вона опинилася тут, але якщо вона побачить мене, я пропала, Віле! І тепер я знаю, хто він, я згадала, де бачила його — його звати лорд Борі-ель! Я бачила його на вечірці в пані Кольтер в той вечір, коли втекла! Він, мабуть, увесь цей час знав, хто я така…

— Тсс! Якщо ти збираєшся так галасувати, нам не можна тут залишатися.

Ліра судорожно ковтнула та взяла себе в руки, після чого похитала головою.

— Пробач, — прошепотіла вона. — Я хочу залишитися тут та послухати, про що вони розмовлятимуть.

— Тоді тихше…

З коридору долинали голоси. Віл уже знову був у кабінеті, і хоча кожен із них міг торкнутися іншого рукою, вони знаходилися у різних світах — Віл у своєму світі, Ліра в Ситагазі. Побачивши руку хлопця, Ліра взяла її та жестами показала, що слід перев'язати рану. Віл витягнув руку, щоб вона могла це зробити, а сам тим часом сидів навпочіпки за диваном, уважно прислухаючись до того, що відбувалося в будинку.

Кімната освітилася. Віл почув, як сер Чарльз відсилає слугу, входить до кабінету та зачиняє за собою двері.

— Дозвольте запропонувати вам келих токайського, — звернувся Летром до жінки.

Низький та приємний голос відповів йому:

— Це дуже мило з вашого боку, Карло. Я вже багато років не куштувала токайського.

— Сідайте ближче до каміна.

Почулися тихий булькіт вина, дзенькіт графина об край келиха та слова подяки, а потім сер Чарльз усівся на диван, опинившись за декілька дюймів від Віла.

— Ваше здоров'я, Марісо, — промовив він та відсьорбнув вино. — Тепер, гадаю, ви скажете мені, що привело вас сюди.

— Я хочу знати, де ви взяли алетіометр.

— Навіщо це вам?

— Він був у Ліри, а я хочу відшукати її.

— Навіть не уявляю собі, нащо вона вам потрібна. Вона просто огидне дівчисько.

— Нагадаю вам, що вона моя дочка.

— Це робить її ще огиднішою, адже в такому разі вона навмисно опиралася вашому чарівному впливу. Вона не могла стати такою лише з волі випадку.

— Де вона?

— Я скажу це вам, обіцяю, але спочатку ви мусите дещо розповісти мені.

— Якщо зможу, — сказала жінка трохи іншим тоном, який Віл витлумачив як попередження. Голос пані Кольтер буквально п'янив — він заспокоював, був солодкозвучний, мелодійний і вельми молодий. Вілові закортіло побачити, яка вона на вигляд, адже Ліра ніколи її не описувала, а обличчя жінки, яка розмовляє таким голосом, мало бути пречудовим. — Що саме ви хотіли б знати?

— Що замислив Ізраель?

Запала тиша, ніби жінка обмірковувала свою відповідь. Віл подивився крізь вікно на Ліру й побачив, що на її освітленому місяцем обличчі очі стали круглі від страху й що вона кусала собі губи, аби нічого не сказати, та щосили прислухалася до розмови.

Нарешті пані Кольтер відповіла:

— Добре, я скажу вам. Лорд Ізраель збирає армію, маючи на меті завершення тієї війни, що відбулася в небі цілу вічність тому.

— Який романтизм! Утім, у нього, здається,

1 ... 53 54 55 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Магічний ніж», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Магічний ніж"