Читати книгу - "Зірки Егера"

— Еге ж. Правда, гарна?

— Гарна. Але я думав, вона ще краща.

— Ще краща? То що, по-твоєму, вона не дуже вродлива?

— У неї на голові й корони немає.

— Якщо хочеш, можеш з нею побалакати. Вона дуже мила жінка, тільки угорської мови не розуміє.

— А яку ж вона розуміє?

— Вона розмовляє польською, німецькою, французькою, латиною, тільки угорської не знає. Твоє ім'я вимовляє теж по-своєму: Керке...

— А про що мені з нею балакати? — відмахнувся Гергей.— По-німецькому я знаю лише кілька слів. Ти краще скажи мені, Віцушко, як нам з тобою побачитись, коли ще раз трапиться приїхати в Буду?

— Як побачитись? Я просто скажу королеві, щоб тебе впустили.

— І вона звелить пускати?

— Авжеж. Вона мене любить і все мені дозволяє. Навіть свої парфуми мені дає. Понюхай лишень рукави моєї сукні. Правда, гарний запах? Усі королеви так напахчені!.. А ще показала мені свій молитовник. Там такі гарні малюнки! Є і діва Марія в синій шовковій сукні посеред троянд. Ти б тільки побачив!

З-під липи долинуло пронизливе вищання, наче хтось наступив кошеняті на хвіст. Ева здригнулася.

— Ой! Маленький король прокинувся! Зачекай мене тут, Герге!

— Віцусю, я не можу чекати. Прийду завтра.

— Гаразд! Приходь сюди щодня в цю пору,— відповіла дівчина і побігла до малого королевича.

Ніщо на світі не відбувається так, як ми собі наперед загадуємо.

Коли Балінт Терек вернувся додому, кілька годин до нього не можна було підступитися.

Він зачинився у своїй кімнаті й ходив по ній туди й сюди. Його важкі, розмірені кроки відлунювали на нижньому поверсі.

— Пан сердитий,— пояснив стурбовано Мартонфальваї.— Чи не на мене?

— А що як він ще й мене побачить,— здригнувся Гергей і почухав голову.

Мартонфальваї тричі піднімався по сходах, перш ніж зважився зайти до кімнати господаря.

Балінт Терек стояв біля вікна, яке виходило на Дунай. На ньому була та сама одежа, в якій він їздив до султана. Він навіть не відв'язав свою святкову шаблю в оксамитових піхвах.

— Що там таке? — запитав він, повернувшись.— Чого тобі, Імре? Я ні про що не хочу зараз говорити.

Мартонфальваї запопадливо вклонився і вийшов з кімнати. Він зупинився на веранді й збентежено почухався за вухом. Сказати чи ні? Скаже — буде біда. Коли пан Балінт сердиться, він як грозова хмара: досить найменшої іскри, і загуркоче грім. А не скажеш — теж біди не минути. Хто б до них не приїхав з дому, він усіх радо приймає.

Будинок Балінта Терека стояв біля самих Фейєрварських воріт. З одного боку його вікна виходили на Пешт, з другого — на гору Геллерт. Визирнувши у вікно, Мартонфальваї побачив, що у двір заходить Вербеці, і це додало йому рішучості.

Він швидко рушив назад і знову відчинив двері кімнати.

— Ваша милість, прийшов пан Вербеці.

— Для нього я вдома.

—І Гергей теж тут! — випалив дяк одним духом.— Юний Борнемісса.

— Гергей тут? Сам?

— Сам.

— Як він сюди потрапив? Скажи, нехай заходить.

Гергей підійшов до дверей одночасно з сивобородим, згорбленим старим Вербеці.

Побачивши, що Мартонфальваї низько вклонився гостеві, Гергей зробив те саме. Напередодні він уже зустрічався з цим старим паном біля королівського палацу. Це за ним дячки з гусячими перами на шапках несли сувої грамот. Ех, і славетна ж людина! У свої юнацькі роки він спілкувався з королем Матяшем!

— Ласкаво просимо, брате,— залунав з кімнати густий чоловічий бас Балінта Терека.

І тут він помітив Гергея.

— Дозволь, брате, спершу перемовитись з моїм прийомним сином... Гергею, заходь!

Юнак ні живий ні мертвий зупинивсь як укопаний перед двома вельможами. Балінт Терек дивився на нього, насупивши брови:

— Вдома щось трапилося?

— Ні,— відповів Гергей.

— Від нас ти поїхав із священиком!!!

— Так,— відповів Гергей і зблід.

— А як це ви попали в