Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Чарівна діброва 📚 - Українською

Читати книгу - "Чарівна діброва"

280
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чарівна діброва" автора Софія Парфанович. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 63
Перейти на сторінку:
відлучилося кілька птиць, і вони стали падати на Андрієву ділянку. Там і захопила їх ніч. З Ігорем по Діброві

— Голи смоук, тітко, а Діброва дуже файна! А я гадав, що це все твої видумки, — так Ігор, що приїхав із культурного Сходу (Америки) на наш Середній, не зовсім дикий Захід, і заздалегідь замовив собі відвідини Діброви.

— Я дуже рада, що тобі подобається. Я боялася, що не найдеш у ній нічого гарного, ані цікавого, і тому заздалегідь тебе попередила, що в Діброві немає нічого особливого.

Ми приїхали в будень, і на Діброві панувала тиша. Її я найбільше люблю, і мій співрозмовець теж зразу її помітив. Врешті, як і всі читачі моєї книжки, рад був би познайомитися з персонажами, а ту, як на біду, ніде ні сліду Петра, ніде гостей, мови немає про тарахкавців, ракунів і іншу дібров’яну «худобу». Єдине, що можна було найти — мрії. Мої й не мої. Може, мрії усіх нас, що їздять на Діброву.

Я показала своякові адміністраційний будинок, очевидно, тільки зверху, бо, як відомо, — ні Петра, ні ключа. Те саме й щодо мотелю. І розказала, як він постав з возівні, і показала йому вид з ганку. Вид на озеро, ліс і на другий берег.

— Джі, тітко, тут гарно! — заявив Ігор. Треба знати, що він говорить дуже гарно й чисто по-українському, ніколи не мішає чужих слів, але такі слівця подиву чи виклику присвоїв собі в школі і не може від них відвикнути.

— Праворуч від будинку бачиш два деревцятка, загороджені кілками: це — секвої, що їх я привезла з Каліфорнії. Тепер мучуся з ними, пробую, як би їм догодити, як би їх призвичаїти до нашого клімату й ґрунту.

Але, як бачиш, одно краще, зеленіше, а у другого жовкнуть кінці гілок. Завтра приїду й пересаджу їх, на зиму підуть до хати, бо попередні, які я висадила на узбіччі, померзли чи повсихали. Але моя мрія — мати в Діброві секвою і всім доказати, що вона не мусить жити на Заході.

— То ледве чи тобі вдасться. Є така наука, екологія, що вчить про значення середовища для тварин і рослин. Його змінити неможливо, зате гатунки до нього або привикають і заакліматизовуються, або вигибають.

Треба знати, що Ігор — природник.

Ішли далі доріжкою. Обабіч пишно зеленіли дерева, пахнули розігріті смереки і пташок кував-насвистував у їхньому чатинні.

— Бачиш ті два будиночки на узбіччі? Там я жила, коли вони ще не були готові і крізь діри в підлозі приходила до мене всіляка дібров’яна худоба.

— Ха, ха, ха! — сміявся Ігор. — Ти знаменита з своєю худобою! Я читав про неї в книжці, але вивірку, зайчика й джмеля тяжко назвати худобою. Але ти маєш милий спосіб називати все живе худобою. Так от, наприклад, свої африканські фіялки, такі ніжні й вразливі, ти теж називаєш худобою. По-чеськи худоба — біднота, скажімо, маленька особиста власність.

— А тут, праворуч, рядом із цими будиночками будуємо новий мотель.

— Є.

— Ігорю, не єкай!

— Ой, тітко, я так привик у школі і тепер тяжко відвикнути. Та для твоєї приємности старатимусь.

Далі ми йшли доріжкою, при якій напис: «10 майлс пер аур» і «уан вей», і я показувала йому спортовий майдан, зарослий травою, місце, де паркують пікнікарі, та нашу гордість — камінь і дуб Шевченка.

— Камінь малий, а дуб підсихає, — заявив авторитетно мій товариш. — Але знімки собі тут поробимо, щоб була пам’ятка.

Фотографує спочатку він мене, а потім я його — обидвоє обіпершись на камінь Шевченка.

— З цієї ступениці гримлять гучні патріотичні промови або в жовто-блакитне одягнена оркестра дує твісти, степси і чача.

— Голи смоук!


«В Пласті росте новий люд»

— У цьому павільйончику танцюють. Він малий, але для теперішніх танців не треба місця. Як відомо, вистачить місця, якщо пара має де хитатися та тертися.

— Є.

— А тут буфет. У ньому пані продають вареники, голубці і ковбасу з капустою.

Як відомо, це національні страви, а ми патріотичний народ, навіть коли йдеться про шлунок.

— Є.

— Ігорю, перестань єкати!

1 ... 53 54 55 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівна діброва», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чарівна діброва"