Читати книгу - "Диявол у Білому місті"

На кількох недільних прогулянках Емеліна й Голмс заїжджали до самого парку, де бачили, що будівництво ще перебуває на ранній стадії, що було дивно з огляду на те, як мало залишалося до двох знаменних днів, до яких усе мало бути завершене — Дня посвяти і Дня відкриття. У парку досі було багато голої землі, а найбільший Будинок виробників і вільних мистецтв стояв ледве початий. Кілька будинків зводилися значно швидше й видавалися більш-менш завершеними, особливо Будинок шахтарства й Будинок жінок. Цими днями в парку було так багато людей поважного вигляду: державні діячі, принци, архітектори, місцеві промислові барони. Були тут і світські дами — ті, які належали до Жіночого комітету. Часто крізь браму ярмарку проїжджав з гуркотом чорний екіпаж місіс Палмер, так само, як і екіпаж її соціальної протилежності — мадам Керрі Ватсон, пофарбований білою емаллю, з жовтими колесами й кучером-негром у багряній шовковій лівреї.

Емеліна виявила, що найприємніше кататися на велосипеді після гарної зливи. Інакше пил здіймався, немов піщана буря над Хартумом, і осідав під волосся, звідки його неможливо було вичесати.

Одного раннього вечора Емеліна сиділа за друкарською машинкою в кабінеті Голмса, коли увійшов якийсь чоловік і спитав його. То був високий пан, чисто поголений, з акуратними вусиками, в дешевому костюмі, йому вже минуло тридцять, по-своєму гарний, але водночас простий і скромний — хоча в ту хвилину його щось, здається, сердило. Він назвався Недом Коннером і сказав, що колись працював на касі в ювелірній крамниці внизу. Він прийшов обговорити питання закладної.

Вона знала це ім’я — чи то чула, чи бачила в паперах Голмса. Вона усміхнулася і сказала, що Голмс десь вийшов. Коли він повернеться, вона не знає. Чи може вона чимось допомогти містерові Коннеру?

Гнів Неда охолов. Вони з Емеліною «почали розмовляти про Голмса», як пізніше згадував Нед.

Нед дивився на неї. Дівчина була молода й гарненька — «красива блондинка», як Нед потім її описував. Одягнена була в білу англійську блузку й чорну спідницю, які підкреслювали її акуратну фігурку, сиділа коло вікна, і її біляве волосся сліпучо сяяло на сонці. Перед нею стояла чорна друкарська машинка «Ремінґтон» — нова; вочевидь, за неї не було сплачено ані цента. Із власного сумного досвіду й захоплення, яким загорілися очі Емеліни, коли він заговорив про Голмса, Нед зрозумів, що їхні стосунки є не лише суто діловими. Пізніше він згадував: «Я сказав їй, що він — нехороший чоловік і що краще їй з ним не зв’язуватися й піти від нього чимшвидше».

На той момент вона не послухалася його поради.

Першого травня 1892 року лікар М. Б. Лоренс із дружиною оселилися в п’ятикімнатній квартирі в будівлі Голмса. Вони часто зустрічали Емеліну в коридорах, хоча вона в цьому будинку ще не жила. Вона досі мешкала в пансіоні по сусідству.

«То була одна з найкрасивіших і наймиліших дівчат, яких я будь-коли бачив, — згадує містер Лоренс, — і ми з дружиною були про неї дуже високої думки. Ми бачили її щодня, і вона часто заходила трохи побалакати з місіс Лоренс». Лоренси часто бачили Емеліну в товаристві Голмса. «Доволі скоро, — розповідає містер Лоренс, — я дізнався, що стосунки між міс Сіґранд і містером Голмсом не зовсім робочі, але в нас було таке відчуття, що то не її вина, а її біда».

Емеліна без тями закохалася в Голмса. Вона любила його за душевну теплоту й ласку, за його непорушний спокій, елегантність і шарм. Подібного до нього чоловіка вона ніколи не зустрічала. Він навіть був сином англійського лорда (про що він колись їй по секрету розповів). Вона не мала нікому це розповідати — це було не дуже весело, зате дуже таємниче. Вона все-таки розповіла той секрет друзям, спершу взявши з них клятву нікому про це не казати. Емеліні заяви Голмса про аристократичне походження видавалися цілком вартими довіри. Прізвище Голмс, звичайно ж, англійське — щоб це дізнатися, достатньо було почитати ці надзвичайно популярні історії Артура Конана Дойла. Ну й саме англійським вихованням можна пояснити його неймовірний шарм і бездоганні манери, настільки рідкісні в грубому, галасливому Чикаго.

Емеліна була дівчиною душевною і товариською. Вона часто писала листи родичам до Лафаєтта (штат Індіана) і друзям, із якими познайомилася у Двайті. Вона легко заводила друзів. Емеліна й далі регулярно вечеряла разом із хазяйкою першого пансіону, де зупинилася після приїзду до Чикаго, і вважала її близькою подругою.

У жовтні до неї заїхав її троюрідний брат доктор Б. Дж. Сіґранд із дружиною. Доктор Сіґранд, зубний лікар, кабінет якого розташовувався на розі Норз-авеню і Мілвокі-авеню в північній частині Чикаго, знайшов Емеліну, бо складав історію родини Сіґрандів. Вони раніше ніколи не бачилися. «Мене вразили її люб’язні манери й гострий розум, — згадував доктор Сіґранд. — Фізично вона була просто прекрасна жінка — висока, пропорційних форм і з багатим волоссям лляного кольору». Подружжя Сіґрандів під час першої гостини не зустрічали Холмса, та й ніколи не бачили його в лице, але чули захоплені розповіді Емеліни про його красу, шляхетність і ділову вправність. Емеліна повела родичів будівлею Голмса й розповіла, що він хоче тут зробити готель для гостей виставки. Також розповіла, що надземна залізниця, яку будують над Шістдесят третій стрит, возитиме гостей просто до Джексон-парку. Ніхто не мав сумнівів, що влітку 1893 року цілі армії гостей прямуватимуть до Інґлвуда. Емеліні думка про готель здавалася приреченою