Читати книгу - "Сатурн. Чорні картини з життя чоловіків родини Ґойя"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Авжеж, це правда, це я намалював більшу частину картин цього старого дундука Франсиско Ґойї-і-Лусьєнтеса, які нині прикрашають резиденції лордів і перед якими прицмокують язиками колекціонери та знавці. Авжеж, це правда, саме я нарисував ці рисунки, саме я проводив вечори в малій кімнатці за шафою, де на шматках старого паперу з’являлися чорноволосі красуні, відьми, засуджені на смерть у тюрмах, божевільні. Саме я, без жодного шуму, не хлюпаючи фарбою на всі боки, не надимаючись, не обкладаючи собі капелюха свічками, цілком спокійно, розважливо, у властивому собі темпі продукував коштовні сувеніри з Мадрида для тих хитрунів із путівником у руці, що тримали палець на 158 сторінці. Я викладав перед ними запилюжені течки, смикав шухлядку («Я не відчиняв її п’ять років» — це був мій коронний авторський номер), а потім зойкав, скімлив, скаржився на злидні й ставив перед ними ціну, яка могла здатися дещо зависокою, але й так була лише частиною задоволення, яке зійде на них, коли вони вже повісять обрамлену картину чи рисунок на почесному місці у вітальні й казатимуть: «Ця непримітна картинка, це невеличке полотно — справжні посаг для моєї доньки. Ґойя. Справжній Ґойя, у нас він ще не надто добре відомий, але на континенті він має велику славу. Я купив це в його дурнуватого сина за смішні гроші».
Не знаю, чому я не хотів про це розповісти раніше. От не хотів, людина стає впертою на старість. Мені здавалося, що після мене мало залишитися тільки одне, чого жоден англієць у пудромантелі, з оцінювальними очима на восковому обличчі, не купив би: базгранина божевільного дідугана, довгі метри зіпсованого перкалю в трояндочки, заґіпсованого, вкритого потворністю й огидою, стіни порядного дому (а коли він був порядним? Можливо, ще до того, як старий його купив?), перетворені на трактирні мальовидла. Мені здавалося ганебним те, що я до того додаю свою малу ґалантерею з одноосібної мануфактури, в якій я творив відьом і красунь, демонів і вбитих цесарок, рисунки, картинки, ґравюри, мій малий, нелегальний асортиментик, шарлатанські вироби для приїжджих. Зрештою, щедро оплачувані. Що ж мені могла дати демонстрація того, що я вмію малювати так, як він, — якщо я вже раніше продемонстрував, що вмію малювати краще?
Це були лише забавки старого гриба. Бог уже з тими грішми, але той момент, коли я казав їм уже на порозі, що, правда, я теж… ох. Найгірша базгранина, яку я посоромився би продавати — хоча точно знайшлися б охочі — взагалі не потрапляла в піч; я загортав її в папір, перев’язував мотузкою і клав під комод. Після моєї смерті той ідіот, який по мені все успадкує, продаватиме її нарівні з найбільшими шедеврами свого діда, я в цьому абсолютно переконаний. І це буде моя остання перемога, вже з могили; насправді те, що я намалював у Домі Глухого, розпадеться і безповоротно зникне, то з нього вже облущуються шматки фарби й опадають на підлогу з крихтами тиньку, насправді ніхто не запам’ятає мене інакше, як «ледачого сина старого Ґойї», про якого не дуже відомо, чим він займався, — але мій дурний син збере ще кількох дурнів і вони навішають мою найгіршу базгранину в пишних резиденціях, а може, й до королівської колекції пошлють. А інші дурні перед нею будуть стояти. І прицмокувати. І захоплюватись. І прицмокувати. І знову захоплюватись.
Ну, і це мене, мушу вам сказати, тішить.
XLIрозповідає Маріано
Отже, я залишився останній — уже немає серед живих ні дідуся, ні батька, ні малого Маріано Хав’єра. Лікарі дають Консепсьйон не більше півтора року. Мабуть, я міг би ще зважитися і стати молодожоном. Але навіщо? Що ж, усе ще можливе, я почуваюся молодим і сповненим сил.
Після смерті старого я почав наводити лад; вивіз із Квінта-дель-Сордо все, що мало бодай якусь цінність: картини, найвартісніші меблі, архів дідуся. Протягом двох місяців упорядковував папери: рисунки, графіку, листи, документи. У схованці секретера знайшов цілий стос непристойних, паскудних листів і якесь дрібне сміття; все це — з поваги до пам’яті великого Ґойї — я спалив. Підрахував більш-менш вартість того, що залишилося мені у спадок, і вирішив утілити в життя мій хитромудрий план.
Я знав, що в Бордо батько найближче спілкувався з Бруґадою;
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сатурн. Чорні картини з життя чоловіків родини Ґойя», після закриття браузера.