Читати книгу - "Небезпечне сватання"

вони й зробили. «А правда, що він летів за мною?» — сказав хлопець, коли вони зустрілися. «Ні, за мною», — заперечила дівчина. «Може, їх було два». Вони пішли далі, проте за ними летів тільки один дрізд. Хлопець вважав, що дрізд летить по його боці, а дівчина — що по її. «А мені чхати на того бісового дрозда», — мовив хлопець. «Мені також», — відповіла дівчина. Тільки-но вони це сказали, як дрізд кудись зник. «Він був на твоєму боці», — сказав хлопець. «Ні, не кажи, я добре бачила, що на твоєму!.. Глянь, він знов летить!» — вигукнула дівчина. «Так, летить за мною!» — і собі вигукнув хлопець. Дівчина розгнівалась. «Хай мене дідько вхопить, якщо я піду з тобою далі!» — сказала вона і звернула на іншу дорогу. Тоді й дрізд залишив хлопця, і навколо стало так понуро, що він почав гукати дівчину. Вона озвалася. «Дрізд біля тебе?» — спитав хлопець. «Ні, немає, хіба він не біля тебе?» — «Ні, й тут немає. Ходи сюди, може, він повернеться!» Дівчина прийшла, вони взялися за руки й пішли далі. «Ців, ців, ців!» — почулося з того боку, де йшла дівчина. «Ців, ців, ців!» — почулося з того боку, де йшов хлопець. «Ців, ців, ців!» — почулося з усіх боків. Вони озирнулися й побачили повно дроздів. «От диво!» — сказала дівчина. «Хай бог благословить тебе!» — сказав хлопець і обняв дівчину.

Ця історія дуже сподобалася всім.

Потім хрещений батько попросив дівчат розповісти свої сни, а сам він мав потім визначити, чий сон найкращий.

Як, розповісти свій сон? Дівчата довго сміялися і перешіптувались. Та, врешті, почали згадувати, що кому снилося тієї ночі, і кожній здавалося, що кращого сну, ніж її, і бути не могло. Скінчилося тим, що всі захотіли розповісти свій сон, але не вголос! А комусь одному. І не хрещеному батькові! Арне сидів осторонь на пагорбі, і дівчата надумали розповідати свої сни йому.

Арне влаштувався під ліщиновим кущем, і до нього підійшла дівчина, що мала розповідати перша. Вона трохи подумала й почала:

— Мені снилося, що я стояла біля великого озера. Аж бачу — по воді йде чоловік, а хто він, я не скажу. Він сів на латаття й заспівав.

Я й собі стала на листок латаття, що погойдувався на воді. Я хотіла доплисти на ньому до того чоловіка. Та тільки-но я стала на листок, як він почав тонути разом зі мною. Я дуже злякалася. Тоді той чоловік підплив до мене на квітці латаття, витяг мене до себе, і ми попливли разом озером. Правда, гарний сон?

Після неї підійшла невеличка дівчина, що розповідала про малого хлопця, який боявся посвататись.

— Мені снилося, що я спіймала пташку. Я страшенно зраділа і принесла її додому. Та дома злякалася, що тато й мама загадають мені випустити пташку. Тому я подалася з нею на горище. А там був кіт і міг з’їсти пташку. І я пішла з пташкою до клуні. Коли ж там у стінах були такі великі щілини, що пташка могла втекти. Я знов вийшла надвір і там побачила когось, а кого саме, не скажу. Він грався з величезним собакою. «Дай я краще пограюся з твоєю пташкою», — сказав він і рушив до мене. Я почала тікати, а він із собакою погнався за мною. Я тікала від них по всьому подвір’ї, аж поки мати відчинила двері і впустила мене до хати. Вона замкнула двері, а той хлопець лишився надворі. Він заглянув у вікно й засміявся. «Дивися, ось твоя пташка!»— сказав він. І справді, пташка була в нього. Ну як, гарний сон?

Потім настала черга тієї дівчини, що розповідала про дроздів. Дівчата звали її Елі. Це була та Елі, що її Арне бачив того вечора на березі, а потім у човні. Вона була така сама, але й трохи інша — доросліша, вродлива, струнка й тендітна. Вона довго сміялася, поки нарешті зібралась на силі й почала:

— Я дуже раділа, що піду сьогодні рвати горіхи, то мені й приснилося цієї ночі, ніби я сиджу тут на пагорбі. Сяяло сонце, і в мене була повна пелена горіхів. Коли це прибігла білка й поїла всі горіхи. Правда, гарний сон?

Арне розповідали ще багато снів. І ось він мав визначити, котрий із них найкращий. Йому дали час подумати: хрещений батько повів дівчат додому, а сам Арне повинен був прийти туди згодом. Дівчата підстрибом збігли з пагорба, а далі рядком пішли співаючи до садиби хрещеного батька.

Арне сидів і слухав їхній спів. Сонце освітлювало мальовничий гурт дівчат, їхні білі рукави аж сяяли в його промінні. Декотрі дівчата йшли, обнявши одна одну за стан, а декотрі пританцьовували по луці, і хрещений батько ганявся за ними з палицею, щоб не толочили трави. Арне забув про сни й перестав дивитись на дівчат. Думки його полинули в долину, мов тонкі пасма сонячного проміння, а він сидів на горбі і снував їх далі. Він і незчувся, як його немов густим плетивом огорнув смуток. Ще ніколи йому так не хотілося поїхати у світ. Він твердо поклав собі, що відразу ж, як повернеться додому, поговорить із матір’ю. Хай буде, що буде!

Думки його стали чіткіші і вилились у пісню «За пасмом гір високих». Ніколи ще так швидко не спадали йому на думку потрібні слова й ніколи вони так легко не низались у рядки, пасуючи одні до одних, ніби дівчата, що сидять кружка на пагорбі. Арне мав із собою аркушик паперу. Він поклав його на коліно й записав пісню. Дописавши, Арне підвівся й відчув велику полегкість. Йому не хотілось нікого бачити, тому він подався лісом додому, хоч знав, що йти доведеться цілу ніч. Спинившись нарешті відпочити, Арне хотів витягти з кишені пісню, щоб проспівати її дорогою, проте виявилось, що він забув її там, де писав.

…Одна з дівчат пішла на пагорб покликати Арне, та його вже там не було, вона знайшла тільки пісню.