Читати книгу - "Небезпечне сватання"

Поговорити з матір’ю виявилося не так легко. Тільки-но Арне завів мову про Крістіана й про те, що той чомусь не написав йому жодного листа, як мати вийшла з хати, а потім цілий день очі в неї були червоні від сліз. І ще з одного Арне помітив, як мати боїться, щоб він не подався у світ: вона знов почала готувати йому дуже смачні страви.

Якось Арне вибрався в ліс по дрова. Дорога вела через гущавину. Саме туди, де він мав рубати дерево, восени люди з поблизьких хуторів ходили по брусниці. Арне відклав сокиру, скинув куртку і вже хотів братись до роботи, коли надійшли дві дівчини з кошиками. Він уникав дівчат, тому й тепер швидко сховався в кущах.

— Елі, Елі, дивись, скільки тут брусниць!

— Бачу!

— Не будемо йти далі, тут можна нарвати повні кошики!

— Мені вчулося, наче щось зашурхотіло в кущах.

— Ой, де?

Дівчата притулились одна до одної і довго стояли, затамувавши подих.

— Начебто нічого не чути. Давай рвати.

— Давай.

І вони заходилися рвати брусниці.

— Добре, що ти сьогодні прийшла до нас, Елі. В тебе нема ніяких новин?

— Я була в хрещеного батька.

— Так, ти вже мені казала про це. А про того ти нічого не скажеш?

— А, про того…

— Ну кажи, це правда? Кажи!

— Він знов приходив до нас.

— Так?

— Приходив. Тато й мама вдали, немовби нічого не знають, а я побігла на горище й сховалася.

— Ну кажи, швидше! Він пішов за тобою?

— Мабуть, тато сказав, де я, він завжди зробить щось не так.

— І він тоді пішов за тобою? Сідай тут біля мене, сідай! Ну, знайшов він тебе, і що?

— Знайшов, але не вельми розбалакувався, був дуже несміливий.

— Розповідай геть усе, чуєш? Кожне слово!

— «Ти боїшся мене?»— спитав він. А я відповіла: «Чого мені боятися?»— «Ти знаєш, чого я прийшов?»— спитав він далі й сів біля мене на скриню.

— Сів біля тебе?

— А тоді обняв мене за стан.

— Що ти кажеш! Обняв?

— Я хотіла випручатись, та він не пускав мене. «Люба Елі», — сказав він. — Дівчина засміялась, а за нею і її товаришка.

— Ну, а далі?

— «Чи ти хочеш стати моєю дружиною?» Ха-ха-ха!

— Ха-ха-ха!

Дівчата зареготали хором:

— Ха-ха-ха! Ха-ха-ха!

Нарешті вони пересміялися, й надовго запала тиша. Потім перша з них ледь чутно спитала:

— Слухай, а тобі не було неприємно, коли він обняв тебе?

Друга або не відповіла, або сказала щось дуже тихо. А може, тільки всміхнулась у відповідь. За хвилину перша знов спитала:

— А батько й мати щось потім тобі казали?

— Батько придивлявся до мене, проте я відверталась, бо він усміхався.

— А мати?

— Мати нічого не казала, але була до мене трохи ласкавіша, ніж завжди.

— Ти ж, мабуть, йому відмовила?

— Відмовила.

Знов надовго запала тиша.

— Слухай…

— Що?

— Як ти гадаєш, зі мною теж може таке статися?

— Звичайно, може.

— Що ти кажеш! Ох, Елі… А як він мене обійме?

Вона затулила обличчя руками.

Знов почувся шепіт.

Невдовзі дівчата пішли, не помітивши ні Арне, ні його сокири й куртки, і він був радий цьому.

Через кілька днів Арне віддав шмат поля в оренду Кнутові Опланцю.

— Щоб ти більше не був самітний, — сказав він йому.

Сам Арне також багато працював. Він давно навчився теслювати, бо на хуторі треба було

багато що полагодити й добудувати. Тепер він хотів удосконалити своє вміння, бо вважав, що ніколи не завадить знати якесь ремесло. А крім того, йому кортіло бути між людьми. Поступово він так змінився, що починав нудитись, коли був сам. Вийшло так, що тієї зими він якийсь час теслярував у пастора й часто бачив обох дівчат. Коли вони траплялись йому на очі, він міркував, хто міг свататись до Елі Беен.

Якось йому довелось везти дівчат кататися, і хоч він мав добрий слух, а не міг почути, про що вони балакали. Часом Матильда зверталася до нього, тоді Елі починала сміятися й затуляла обличчя руками. Раз Матильда спитала, чи правда, що він уміє складати вірші.

— Ні, неправда, — швидко відповів Арне.

Дівчата засміялися й почали перешіптуватись. Відтоді Арне сердився на них і вдавав, що не бачить їх.

Якось Арне сидів у челядні, де танцювала молодь. Матильда й Елі також прийшли поглянути на танці. Вони стали в кутку й про щось сперечалися. Елі відмовлялась, а Матильда наполягала на чомусь і врешті перемогла. Дівчата підійшли до Арне, вклонились і спитали, чи він уміє танцювати. Він відповів, що не вміє. Дівчата засміялись і втекли. «їм аби реготати», — подумав Арне і посмутнів.

Та в пастора був названий син десь років одинадцяти, якого Арне любив, і той хлопець почав учити його танцювати, коли ніхто не бачив.

В Елі також був менший брат такого самого віку,