Читати книгу - "Непрохані гості, Василь Головачов"

— Навіщо я їй знадобився?

— Учора ввечері після подій у Торжку Лапарра просив астрономічний центр дати на якийсь час один з великих ТФ-телескопів для просвічування атмосфери над Землею та пеленгації незвичайних ТФ-сигналів, що заважають роботі СПАС-центру. Замовлення було на твоє ім’я, ось завідуюча і дзвонила, щоб одержати завдання.

— Сподіваюся, ти з нею справився сам?

— Не міг же я змусити таку жінку чекати. Твою думку щодо енерговитоку ми перевірили, займався сам Стево. Взагалі ти маєш рацію, у всіх відвіданих районах Землі на енерговузлах спостерігався витік енергії у повітряних лініях. Тож я дав розпорядження по всіх енергосистемах повідомляти про найменший витік на лініях передач негайно.

— Ти знаєш, звідки я зараз прибув?

— Здогадуюся, — Первицький залишався незворушний. — З Торжка. Не дивуйся, я не телепат, дзвонив Аристарх. Звичайно, цікаво було б поглянути на всі ці церкви та монастирі зсередини, але у нас своє дуже приватне і дуже важливе завдання — впіймати Демона, зупинити його руйнівний шлях. Чи не так?

Слова Анатолія дещо пригасили мої емоції, він мав рацію: слідами Демона займуться ті люди, для яких це робота, для нас же найголовніше — спіймати і знешкодити Демона. А потім уже всі здивуються: ах, як незвичайно! ах, як цікаво!.. Щоправда, зовсім не дивуватися було б просто не в моїх силах.

— Батьку твоєму я новину вже передав, — провадив далі Первицький. — І знаєш, що він сказав? Глянув на мене і невдоволено буркнув: “Це все можна було передбачити”.

Я стенув плечима.

— На те він і директор Управління. Мабуть, батько знав про Демона щось іще, а може, не знав, а здогадувався. Я особисто останніми подіями в Торжку просто збентежений.

Помовчали. Я згадав дивне внутрішнє оздоблення собору, і одна думка не давала спокою: відтворив пам’ятки архітектури хтось зовсім чужий усьому земному. Чужий! Але не Демон. Усі факти — проти його раптової “доброти”. Не міг він сам “проснутися” і почати діяти. Нехай він не кібер у нашому розумінні, а щось складніше, живе, справді-таки джин, здатний творити чудеса, — чому б не сприйняти повідомлення стажиста як істину? — але у нього має бути господар, той, хто може ним керувати. Зо Лі? Не схоже, не вірю. Але тоді залишається той самий третій, двійник Зо Лі, “інспектор” — за термінологією стажиста. І хто ще?.. Хто?

— Тебе ждуть фізики, — нагадав Первицький. — Вони повернулися перед тобою з якимись новинами теоретичного плану.

— Коли ж вони встигли? — Я поглянув на годинник. — Швидко працюють. Тобі доведеться почергувати в опер-центрі, допомогу я проситиму через тебе, та й пошукова робота йтиме через твою голову. Спробую сам зайнятися пошуком Зо Лі, є деякі міркування щодо цього. До речі, що з Лапаррою? Звідки в нього головні болі? Я запитував — мовчить чи віджартовується.

— Найзвичайнісіньке нервове виснаження, яке почалося в нього ще під час орилоуської експедиції. Не першої, а другої.

Про орилоуські експедиції розвідки-контакту я знав мало, тому продовжувати тему не став, досить і констатації факту: головні болі Яна мають під собою реальну основу. Хоч, звичайно, цікаво було б дізнатися, що трапилося там, на Орилоусі. Нервове виснаження люди дістають не за здорово живеш.

У кабінеті я щонайперш подзвонив Яну, одначе вдома він так і не з’являвся, мабуть, лікарі взялися за нього серйозно. Потім я надягнув компенсаційний костюм рятувальника, інтуїтивно відчуваючи, що скоро він мені знадобиться з усією вмонтованою в нього мікро-технікою. І зрештою прилаштував на скронях та побіля губ “мен-вумен” — приймач-передавач багатодіапазонної станції зв’язку. При його вмиканні канали зв’язку всіх служб УАРС ставали моїми інформаторами та виконавцями, а я перетворювався на наймогутнішу людину на Землі.

Перш ніж включитися в координаційну мережу УАРС, я вирішив спочатку порозмовляти з Басилашвілі та батьком. Цікаво, що хотіли сповістити мені фізики після відвідання Торжка?

Експерт техцентру сидів разом із Суровим у своїй лабораторії і був похмурий, небалакучий.

— Можете забирати ще десять Д-індикаторів, — сказав він. — Чи вони вже не потрібні?

— Ще й як потрібні! — заспокоїв я його. — Як вам події в Торжку?

— Ще не вирішили — як, ми такі ж смертні, як і всі.

— Чи може це бути слідом Демона?

— Наскільки я знаю, раніше Демон залишав руйнування. Моя думка — в Торжку попрацював хтось інший.

— Якщо вірити стажисту, в Демона всього дві програми — руйнування і творення.

Басилашвілі підібгав губи.

— Всього… У кожного з нас також тільки дві програми… Якщо вірити стажисту, то Демон-Джин “спить”.

— І я такої ж думки, — кивнув Суров. — Торжок “ремонтував” не Демон. Інша справа, що він може пам’ятати всі деталі зруйнованих ним споруд. Тоді у нас є шанс при захопленні Демона відновити первісне обличчя міста, яким воно було до Демон-події, повернути йому колишній вигляд.

Я збагнув думку фізика одразу, думка була непоганою. Але до її реалізації було ще далеко. Головне, наші думки збігалися: “ремонтував” Торжок справді хтось інший,

— Коли хочете, можете вислухати кілька приватних міркувань, — продовжував Суров, оцінивши мій жест.

— Давайте свої міркування, — без особливого ентузіазму погодився я. Міркувань уже було вдосталь, не вистачало впевненості в їх істинності.

— Немає сумніву, що об’єкт “Зеро”, знайдений у гірських породах Марса, і Демон — одне й те саме. Немає сумніву і в тому, що вік Демона в такому разі дорівнюватиме вікові Землі, тобто Демон — очевидець народження Сонячної системи. Як і ви, вважаю, що немає жодних причин піддавати сумніву відомості стажиста, хоча його враження напевне суб’єктивні. Нехай Демон — “Сплячий Джин”, “робот”, залишений кимсь біля Сонця, здатний миттєво з нашої точки зору виконувати будь-які непарадоксальні завдання. Не це суть головного. Головне — що він може це робити! Якби він не “спав”, він давно змінив би реальність нашого куточка Всесвіту, а поки що залишає тільки сліди, які зникають після його насичення через