Читати книгу - "Завтра буде вчора, Мар'яна Доля"

Я перевернула фото зворотнім боком догори і побачила недбало виведений напис: "Найкращому у світі, самому-самому, моєму дорогому коханню. Цілую тебе і люблю".

Цей наївний напис чомусь викликав у мене пригніченість. Я швидко перевернула  фото і сховала до своєї сумки. Потім підхопила мішок зі сміттям та порожнє відро й подалася до виходу.

Поки робила механічні, побутові справи, в голові крутилися невеселі думки. Знаєте, як ото буває, коли в настінному годиннику сідає батарейка і він ще наче намагається йти, секундна стрілка смикається, та все не може зрушити з місця…

От так зараз смикалися мої емоції. З одного боку, я розуміла, що всі мої попередні думки про Макса були дуже дитячими і безглуздими. Я створила для себе образ ідеального чоловіка, який роздивився в мені щось таке, чого не помічали досі інші… і так, у мене виникла надія, що між нами може щось бути — хай не зараз, а колись, у майбутньому… А з чого я те взяла? Може, у нього таких, як я, хоч греблю гати. Он, удома не ночує, і фотографії молоденьких красунь з зізнаннями в коханні викидає на смітник, мов якийсь непотріб. А я така смішна. Мабуть, він тихцем розважається, дивлячись на мої потуги вдавати з себе велику оригіналку…

Бо насправді я дурна, як пробка, і заслуговую лише на те, щоб бути поряд із таким самим придурком — Юрою. Це ж треба, він і тут звалився на мене, як сніг на голову… Може, це карма, ми приречені мучити один одного усе життя? 

Чи все-таки, я помиляюся? Аби ж мені хто-небудь міг дати правильну відповідь...