Читати книгу - "Полонянка для сина ватажка, Ерато Нуар"

Цього разу я пришивала злощасний ґудзик, не знімаючи піджака. Хоча Дрон із Шаном не заходили – зупинилися з того боку двері, про щось тихо перемовляючись. Я все намагалася підслухати, але не вдавалося.

Злість на мого красеня перемішувалася з цікавістю. Хотілося, звичайно, щоб він кинувся мене рятувати. Чого чекав? Чи не вирішу я віддатись Удановы? А якби мені не вистачило сил, а якби Шан не наспів?

Сподіваюся, він не стояв би осторонь.

– Готова? – Адран відчинив двері, якраз коли я почала мучитися питанням, чи не підібратися до них ближче, щоб хоч щось почути.

– До чого? – уточнила я підозріло.

– Перекусимо, – буденним тоном повідомив Дрон.

Я воліла б перекушувати більш одягненою, але, схоже, це не обговорювалося. Добре хоч ланцюжок назад одягати не став – схоже, він його взагалі не підбирав.

Довелося знизати плечима та з незалежним виглядом вирушити за друзями.

У холі Удана вже не було, лише кілька червоних крапель на підлозі нагадували про те, що сталося, викликаючи бажання якнайшвидше втекти. Але Дрон із Шаном як ні в чому не бувало попрямували до ліфта.

У ліфті ми їхали втрьох, і я все намагалася розглянути Шана. Темне волосся, по-котячому зелені очі і щось таке у погляді, що відрізняло його від інших псів. Напевне, він мені подобався – якби не спогади про його роль на розіграші кішок.

– А тобі не влетить за майбутнього голову безпеки? – зважилася нарешті спитати.

Шан кинув погляд на Дрона.

– Не влетить, – похмуро відповів той, уважно мене роздивляючись.

– У будь-якому разі, дякую, – звернулася я до напівкота.

Чоловіки знову переглянулись.

– Завжди будь ласка, – усміхнувся Шан.

Похмурий вигляд Адрана не сприяв продовженню розмови.

Внизу кілька людей, включаючи охорону, проводили нас відчутними поглядами – я все намагалася триматися рівно, щоб ніде нічого зайвого не миготіло.

Дрон посадив у машину – Шана вперед, мене назад. Проїхали кілька кварталів до якогось, схоже, популярного ресторану.

Мені навіть подали руку, треба ж! При цьому в чотири ока безсовісно розглядаючи, як я у своєму короткому піджачку вибираюся з машини.

Столиця аж дзвеніла від збудження, залучаючи до азарту та вольності. Раз у раз траплялися напіводягнені парочки – і не тільки. Я зиркнула на Дрона, але його, схоже, загальне божевілля не захоплювало. А якщо й захоплювало, то якось дивно – вивести на люди напіводягну кішку, подразнитися... Не хотілося б мені, щоб на нас налетіли жадаючі претенденти! Це не палац Вожака, як-не-як.

Втім, схоже, Адрана тут знали і навіть провели за один із небагатьох вільних столиків у кутку біля вікна.

Дрон підштовхнув мене до віконця, сам сів поруч, швидко щось замовивши. Шан опустився навпроти, захоплено розглядаючи офіціантку в коротенькій спідничці. Здається, теж частково кішку.

Довелося сісти на краєчок і звести ніжки – здавалося, вони проглядаються половиною зали та ще перехожими на вулиці. Але гаряча рука опустилася на стегно, настирливо проникаючи всередину. Я трохи розвела їх, даючи Дронові доступ.

Безсовісний пес, ледь торкаючись, почав балощі у своїй звичній манері, соромлячи та роззадорюючи одночасно.

Їжу принесли досить швидко: щось м'ясне, котлети, відбивні та запечені бутерброди. Дрон був змушений тимчасово припинити своє заняття, але мій запах, схоже, продовжував розливатись над залом, провокуючи нестримних.

– Шане, – поцікавилася я, віддаючи належне тутешньому кухареві. – А чим ти займаєшся у перервах між розіграшами кішок?

– Кішками, – похмуро озвався Дрон. Я здивовано підняла брови, і він пояснив: – Ведення розважальної частини – це нагорода за хорошу службу.

Мій красень вирішив, що все вже пояснив, і почав жувати, повертаючи другу руку на мої ніжки. Я перевела зацікавлений погляд на усміхненого Шана.

– Я веду суворий облік усіх розіграшів і аукціонів та стежу, куди потрапляють кішки, що побували у палаці.

Хм, ось воно як? Здається, я знаю, чому він вирішив присвятити себе такій професії. Але питати не ризикнула.

– Не помітила, щоб ти мене враховував, – пробурмотіла натомість.

– А ти хотіла б? – поцікавився Дрон.

– Намагаюся розібратися, – знизала я плечима, намагаючись заодно і поїсти.

– Набором я не займаюся, Берт потім передає всі дані мені. І на ініціацію дітей Вожака теж не допускаюсь.

– І на Дроновій не був? – спитала я швидше, ніж встигла збагнути.

Дрон стиснув моє стегно, Шан кинув на нього погляд і не відповів.

Пес відставив тарілку, різко повертаючись до мене. Я постаралася надати собі якомога більш дозвільного та цікавого вигляду – але, схоже, пес розлютився. А напівкіт, схоже, там якраз-но побував. Хоча хто їх розбере.

– Наїлася, кішко? – поцікавився Адран.

Я похитала головою, але він не звернув уваги – розстібнув ґудзик піджака, витягаючи мої груди і змушуючи відкинутися на спинку.