Читати книгу - "Полонянка для сина ватажка, Ерато Нуар"

Ланцюжок не слухався, навпаки, незакріплений якось надто послабився, сповзаючи з грудей, а не підтримуючи їх. Я розстібнула верхній ґудзичок, кілька хвилин боролася із золотистим пристосуванням, після роздратовано потягла кінець. Ланцюжок ковзнув по животу, кульки знову брязнули, я спробувала підхопити його, щоб не впал на підлогу.

Вже майже впоралася, але в останній момент ця зараза зачепилася за щось, не бажаючи вислизати. Знімати піджак не хотілося, я ще потягла, посмикала плечима і, здається, залишила зачіпку на підкладці. Сподіваюся, Дрон не помітить.

Черговий раз брязнувши кульками, ланцюжок нарешті піддався, зсипаючись мені в руки, і цієї миті грюкнули двері. Я обернулася.

На порозі стояв Удан.

– Кішка, – промовив хлопець, окидаючи мене однозначним поглядом. Я поспішила змотати ланцюжок і застібнути ґудзик.

– Хіба це не жіночий туалет? – поцікавилася глузливо, розмірковуючи, чи покарає мене Дрон, якщо розполосую кігтями прищаву фізіономію його братика, чи навпаки, похвалить.

Удан ступив до мене, схопив ланцюжок, принюхуючись. Я спробувала перетягнути до себе еротичний трофей, але хлопець не відпустив. Навпаки, смикнув мене на себе.

– Кішко, не наривайся.

– Це ти нариваєшся, – я зробила крок назад, ледь не звалившись зі шпильок. – Дрон не зрадіє...

– Дрон вже ніхто, – зневажливо кинув Удан. – А Дейк цілком на моєму боці.

Малий різким рухом задер мій і без того не надто довгий піджак, облизнувшись на стегно, що блиснуло.

– Адран! – крикнула я, втім, сумніваючись, що буду почута. Та й у тому, що помчить мене рятувати, теж – хіба що з бажання поставити молодшого на місце.

Удан посміхнувся, я вистрибнула з туфель, заразом випускаючи з рук ланцюжок, який він все ще тягнув на себе. Допомагаючи інерції, відштовхнула нахабу на умивальник і кинулася до дверей. Вискочила і навіть зробила кілька кроків, але була спіймана за поділ піджака. Нижній ґудзик знову відлетів, відкриваючи повну відсутність білизни над панчохами.

Удан накинув ланцюжок упоперек мого живота, притягуючи до себе. Я схопилася за той, спробувала звільнитися.

– Годі випендрюватися, кішко, – крізь зуби видавив малий упереміш зі звуком ліфта, що прибував.

– Дроне! – знову крикнула я, намагаючись дістати Удана ліктем. Треба було його приголубити кігтиками, а то й кулачком!

Двері ліфта відчинилися, я підняла голову в надії, хоча хто тут кинеться на допомогу напівголій кішці з непристойно блискучою епіляцією?

Хлопця впізнала одразу – Шан, начебто навіть друг Дрона і напівкіт! Поки він здивовано роздивлявся нас, надія ще теплилася, але ледве кинувся назустріч – згасла. Вже швидше Удану допоможе, ніж мені!

Я сіпнулася сильніше, приклавши Удана потилицею в щелепу. Голова занила, щоправда, не так, як мала б – мабуть, від надлишку адреналіну і якогось безглуздого збудження, яке не хотіло зникати, боляче не було.

Цуценя завило, схопившись чи то за підборіддя, чи то за ніс. Випущений ланцюжок брязнув об підлогу. Я поспішила в бік від Шана, що мчиав до нас, і з подивом обернулася, спостерігаючи, як він довершує моє починання. Кулак півкота в'їхав у багатостраждальну фізіономію молодшого синочка Вожака, щось хруснуло, хлинула кров.

Шан кинув на мене погляд, проковтнув, дивлячись, як я судомно стягую поли, несподівано нахилився і простягнув мені ґудзик. Я подякувала кивком, не в змозі вимовити жодного звуку і досі не знаючи, чого чекати. Інтуїтивно обернулася.

Біля виходу з коридору стояв Адран. Склавши руки на грудях і підпираючи кут, мерзотник з ледачою цікавістю розглядав виставу – гадки не маю, як давно. Пазурі засвербіли пройтися хоча б по цій фізіономії, але я розсудливо їх притримала.

– Туфлі там, – вказала на двері між дзеркалами, до яких привалився молодший.

Дрон перетнув хол, ривком відчинив їх, одночасно відштовхуючи Удана, що брудно лаявся, і махнув мені рукою – мовляв, дорога відкрита, забирай. Я поспішила повернути взуття під повчальне звернення Адрана до брата:

– Поки що ніхто ти. Практика показує.