Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » У злиднях Парижа і Лондона 📚 - Українською

Читати книгу - "У злиднях Парижа і Лондона"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У злиднях Парижа і Лондона" автора Джордж Орвелл. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 58
Перейти на сторінку:
землі, прокласти милі доріг, збудувати дюжини будинків, — на порожнє, беззмістовне блукання. І день за днем вони марнують роки свого життя, витріщаючись на стіни своїх камер. Вони коштують державі щонайменше по фунту на тиждень за кожного й нічого натомість повертають. Вони постійно на ногах, змушені кружляти в нескінченному, нудному, позбавленому сенсу танку, і навряд чи бодай хтось має з того користь. До цього їх зобов'язує закон, і ми так до цього звикли, що навіть не дивуємося. Але це дуже по-дурному.

Якщо прийняти беззмістовність життя волоцюг, то постає питання, чи можна зробити щось, щоб його поліпшити. Очевидно, що можна, наприклад, зробити тимчасові притулки трохи більше придатними до життя, й іноді це навіть роблять. Протягом останнього року умови в деяких тимчасових притулках покращилися — якщо чутки правдиві, то їх тепер просто не впізнати, — і вже говорять про те, аби це стало загальним правилом. Але це не зачіпає суті проблеми, яка полягає в тому, що волоцюгу зі знудженого, напівживого бродяги треба перетворити на людську істоту, що поважає сама себе. Цього не досягнеш самим лише поліпшенням умов. Навіть якщо тимчасові притулки стануть справді розкішними (хоча, звісно, цього ніколи не трапиться[243]), життя волоцюги все одно залишиться марним. Він і далі буде злидарем, відрізаним від шлюбу й домашнього життя, і мертвим тягарем для суспільства. Потрібно витягти його зі злиднів, і це можна зробити лише забезпечивши його роботою — не заняттям заради заняття, а роботою, від якої він буде отримувати користь. Наразі в більшості тимчасових притулків волоцюги взагалі не працюють. Якийсь час їх залучали до роботи — дробити каміння, щоб відробляли їжу, але швидко припинили, коли вони надробили запасів на роки наперед й залишили без роботи каменярів. Тепер волоцюги нічим не займаються, тому що для них, видається, немає роботи. Але є достатньо очевидний спосіб зробити їх корисними: кожен будинок праці може утримувати невелику ферму чи принаймні обробляти город, і кожен достатньо здоровий волоцюга, який туди потрапить, міг би виконувати якусь роботу. Вирощеним на фермі чи городі можна було б годувати волоцюг, і це безумовно буде кориснішим, ніж огидна дієта з чаю і хліба з маргарином. Звісно, тимчасові притулки ніколи не будуть цілком самодостатніми, але у перспективі може зменшитися їхня збитковість. Треба пам'ятати, що за чинної системи волоцюги є настільки марним тягарем для держави, наскільки це взагалі можливо, оскільки вони не виконують жодної роботи і живуть на дієті, яка обов'язково підірве їхнє здоров'я, тож система втрачає не лише гроші, але й людські життя. Варто принаймні спробувати втілити програму, яка забезпечить їм гідне харчування і дозволить вирощувати принаймні частину своєї їжі.

Можна заперечити, що ферма чи навіть город не можуть існувати за рахунок лише тимчасових працівників. Але немає жодної справжньої причини, з якої волоцюги мали б перебувати в притулку лише один день. Якщо для них є робота, вони можуть лишатися на місяць чи навіть на рік. Постійні блукання волоцюг є чимось цілковито штучним. Зараз волоцюга є лише статтею витрат з місцевих бюджетів, тож метою кожного будинку праці є якнайшвидше його випхати, й саме звідси походить обмеження з перебуванням на одну ніч. Якщо він повертається протягом місяця, то його карають тижневим затриманням, а оскільки це, по суті, ув'язнення, то волоцюга змушений постійно перебувати в русі. Але якби він мав роботу в будинку праці й отримував повноцінну їжу, це була б інша річ. Будинки праці перетворилися б на заклади, що частково самі себе забезпечують, а волоцюги, що осідали б тут і там відповідно до потреби в їхній праці, перестали б бути волоцюгами. Вони б робили щось порівняно корисне, отримуючи гідну їжу й живучи осілим життям. Поступово, якби ця програма добре спрацювала, їх, можливо, перестали б вважати злидарями, вони змогли б створювати родини й посісти пристойне місце в суспільстві.

Це лише загальна ідея, і до неї, очевидно, буде чимало зауважень. А проте вона передбачає поліпшення становища волоцюг без додаткового навантаження на місцеві бюджети, і в будь-якому разі рішення має лежати у цій площині. Якщо запитати, що робити з чоловіками, які недоїдають і не працюють, то відповідь «нехай вирощують собі їжу» напрошується сама.

Розділ 37

Коротко розповім про місця для ночівлі, куди може піти безпритульна людина в Лондоні. Наразі ліжко в жодному недобро дій йому закладі неможливо знайти менше, ніж за сім пенсів. Якщо ти не можеш дозволити собі ліжка за сім пенсів, то мусиш обирати щось із цього переліку:

1. Набережна. Ось що розповідав мені Падді про те, як спиться на набережній:

«На набережній главне — зразу заснуть. Лавку занять треба до восьми часов, бо їх небагацько, і, бува, всі вже заняті. І зразу пробуєш заснуть. Як двінадцять, стає сильно холодно, щоб спати, і поліцаї виженуть в чотирі. Спать, ясно, тяжело, з цими чортовими трамваями, що ганяють туда-сюда, і проклятою рекламою на другім берегу, яка в очі тобі лупить. Холод скажений. Хто там спить, обмотуються в газету, але толку мало. Добре, як часа три подрімаєш».

Я й сам ночував на набережній, тож можу сказати, що все цілком відповідає описаному Падді. Але хай там як, це значно краще, ніж не спати взагалі, що і є єдиною альтернативою, якщо ти залишаєшся на ніч будь-де на вулиці поза набережною. Закон дозволяє тобі сидіти вночі на лавці в Лондоні, але поліція з неї зжене, якщо побачить, що ти там спиш. Єдині винятки — набережна й одне чи два чудернацькі місця (одне таке розташоване за театром «Ліцеум»). Це очевидно злостиве правило. Його метою начебто є запобігати смерті від переохолодження, але якщо людина живе на вулиці, то помре незалежно від того, спатиме вона чи ні. У Парижі такого закону немає. Там люди сплять покотом під мостами через Сену, у дверних просвітах, на лавках площ, біля вентиляційних шахт метро і навіть на самих станціях. У цьому немає видимої шкоди. Ніхто не перебуватиме ніч на вулиці, якщо може цього уникнути, і якщо хтось там залишається, то немає сенсу забороняти спати тим, кому взагалі вдається задрімати в таких умовах.

2. Двопенсові висяки. Це трохи краще за набережну. У висяку відвідувачі сидять рядком на лавці, перед ними натягнута мотузка, і вони вішаються на неї, наче на паркан. О п'ятій ранку чоловік, якого жартома називають лакеєм, розв'язує мотузку. Я ніколи не ночував у висяку,

1 ... 53 54 55 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У злиднях Парижа і Лондона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У злиднях Парижа і Лондона"