Читати книгу - "Віолета, Ісабель Альєнде"

— Я знайшов Ньєвес, їй потрібна допомога. Ти можеш приїхати в Лос-Анджелес? — запитав він.

Я відказала, що приїду туди якнайскорше.

— Нічого не кажи Хуліанові Браво, — застеріг він мене.

Рой чекав мене в аеропорту, і я насилу його впізнала: на ньому були вицвілі джинси, сандалі та бейсболка. Поки ми ледве тяглися вулицями цього міста, запрудженими авто, я розпитала його, чому він розшукував і як знайшов мою доньку.

— Я її не шукав, вона сама мені зателефонувала, Віолето. Коли я допомагав Браво викрасти Ньєвес в Лас-­Вегасі, то поклав їй в торбинку свою візитку. Мені стало шкода ту бідну дівчинку... В моїй роботі мені доводиться мати справу з тютями. Твоя донька не така.

— А яка в тебе робота, Рою?

— Ну, можна сказати, що я залагоджую проблеми. Хтось потрапляє в тарапати, і я витягую його з них як умію.

— Хтось? Наприклад, хто?

— Якась знаменитість чи політик, або той, хто не хоче, аби його арештували, шантажували чи написали про нього в пресі. От недавно довелося займатися трупом в готельному номері одного техаського проповідника.

— Він когось убив?

— Ні. Привів до себе в номер хлопця, а той раптом помер. У нього був діабетичний шок, а проповідник не викликав допомогу, бо хотів уникнути скандалу. Його парафіяни не толерують гомосексуалізму. Мені довелося переносити тіло в інший номер, підкуповувати персонал готелю і поліцію — ну, знаєш, звичні речі.

— А чому Ньєвес тобі зателефонувала?

— Вона не знає, чим я займаюсь, Віолето. Вона зателефонувала мені з розпачу. Не хоче звертатися до свого батька. Вона думає, що Браво замовив убивство Джо Санторо.

— Заради Бога! Це неможливо.

Він не відповів. Я подумала, що Рой Купер міг зателефонувати Хуліанові і за добрі гроші продати тому інформацію про Ньєвес, але він волів поїхати в Лос-Анджелес, щоб допомогти їй. Він привіз мене в ту частину міста, яку назвав «мексиканським гетто» — з маленькими хатками, простими крамничками під іспанськими вивісками і дешевими забігайлівками. Він пояснив мені, що поселив Ньєвес у домі своєї старої подруги.

Ньєвес чекала нас і, побачивши, підбігла, щоб обійняти, як не робила вже цілу вічність. «Мамо, мамо...», — повторювала вона. На якусь мить вона вернулася в дитинство і знову стала тією мазункою, яка сідала мені на коліна, аби я розчесала їй коси. Вигляд вона мала значно кращий, ніж тоді, коли я бачила її востаннє, вже не була ні худою, як тріска, ні виснаженою, трохи набрала тіла, а її личко без макіяжу здавалося юним і вразливим. У неї було коротке волосся її природного кольору, лише його кінчики лишалися вибіленими.

— Я вагітна, мамо, — повідомила Ньєвес тремтячим голосом.

І лише тоді я звернула увагу на її живіт, якого не помітила під її вільною сукнею. Я не спромоглася відповісти, а лиш обіймала її, не помічаючи сліз, які текли по моєму обличчю.

Господиня дому, мексиканська сеньйора, дала нам час заспокоїтися, а потім на привітання розцілувала мене в обидві щоки. Вона представилася як «Ріта Лінарес, кравчиня» і промовила звичне «мій дім — це ваш дім». Її дім був схожий на інші на цій вулиці: бетонний, скромний, зручний, з маленьким садочком і черепичним дахом. Меблі, ординарні й претензійні, були вкриті пластиковими чохлами, у вітальні був величезний телевізор і холодильник, а також купа прикрас — від штучних квітів до черепів, розмальованих у День мертвих.

Вона відвела мене в кімнату з широким ліжком, в узголів’ї якого висіло розп’яття, а на комоді стояли фотографії. Ньєвес пояснила мені, що Ріта поступилася нам своїм ліжком, а сама спала в іншій кімнаті, де стояла її швейна машинка. Ріта запросила нас до столу і, відхиливши допомогу, подала смачну вечерю з рибних закусок, рису, квасолі й авокадо. Роя і мене вона пригостила пивом, а перед Ньєвес поставила склянку з молоком. Я помітила, як проходячи повз неї, вона погладила її по голові таким інтимним і материнським жестом, що я відчула укол ревнощів.

Ньєвес розповіла мені, що з клініки в Юті певної ночі їй допоміг вийти сторож, який показав їй де шосе, там вона зупинила першу-ліпшу вантажівку, яка проїздила мимо, і так, пересідаючи з одного попутного автомобіля в інший, добралася в Каліфорнію. Я здогадалася, що наступні кілька місяців вона заробляла на життя так само, як робила це раніше.

— Гарною новиною є те, що Ньєвес уже не приймає наркотики, — пояснив Рой.

Ньєвес сказала мені, що коли упевнилась у тому, що вагітна, то вирішила цього разу не робити аборт, а вхопилася за думку про дівчинку чи хлопчика, якого носить під серцем, аби здолати свою залежність. Із тим, чому не могли зарадити дорогі лікування, які вона проходила, справилося бажання народити здорову дитину. Вона пояснила, що для того, аби полегшити ломку, вона курила тютюн і марихуану, відрами пила каву і їла гори солодощів.

— Я розтовстію, — засміялася вона.

— Ти мусиш їсти за двох: за себе і за малюка, — відперла їй Ріта, подаючи ще одну закуску.

Коли у Ньєвес скінчилися гроші й вона опинилася на мілині, бо не мала роботи і вже не продавала наркотиків і не шукала клієнтів, вона йшла у церкви чи притулки для бездомних жінок, де могла провести ніч, але о сьомій ранку знову опинялася на вулиці, і їй в її стані ще ставало щораз важче. Одного дня вона знайшла в своїй торбинці візитку Роя Купера та імпульсивно зателефонувала йому з Лас-Вегаса. Аби прозондувати його, вона запитала про Джо Санторо, але Рой нічого про нього не знав і це вселило в неї довіру до нього.

— Йому вистрілили в потилицю, — сказала йому Ньєвес, яка дізналася про це через таємничу інформаційну мережу наркоторговців.

Рой запевнив її, що не має з цим нічого спільного, він не є найманим вбивцею; він втратив з поля зору цього жевжика і не підтримував зв’язок із Хуліаном Браво. Він запропонував одразу ж надіслати їй гроші.

— Мені потрібні не гроші, а друг, — відказала вона. — Не кажи татові, де я, — додала.

Рой не змусив себе чекати. Призвичаєний витягати з тарапатів, як сам казав, він поїхав у Лос-Анджелес і взяв ситуацію під свій контроль. Виявилося, що він народився в цьому місті, добре його знав і мав там друзів, знайомих і не одного клієнта з Голлівуду, якого виручав із халеп. Його вітчимом був мексиканець, який перевіз родину в