Читати книгу - "Збій системи, Інна Земець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- В чому проблема?
- Я до цього не готова.
- А що тут готуватись? Ми не надовго, привітаємось і поїдемо далі. Моя мати не балакуча.
От треба ж таке, при такому то синочку і не здогадаєшся! Затягнув у ліфт, я у дзеркало втупилась. Вдягена охайно, зачіска нормальна, макіяжу лиш трохи більше ніж нуль, та може то і добре.
- Гліб, от прибила б тебе! Я з порожніми руками маю заявитись?
- Ми не з порожніми.
- А чого так несподівано, хіба складно було попередити?
Знизав плечима і відвернувся.
- Щоб ти задовго до цього моменту нервувати почала? Заспокойся, це просто моя мама.
От так, жодних проблем в його розумінні даної стуації.
- Ще скажи: «Нічого важливого», - пробурмотіла я і сумирно під дверима квартири зупинилась.
- Так і є. На велику гостинність не розраховуй, тут так не прийнято.
Дивна суворість якась на чоло набігла. Дзвінок, кілька секунд очікування і двері відчинились.
- Привіт, Миколайович. Де мама?
- Вітаю, Гліб, вітаю. Заходь. І ви Анна заходьте – чекаємо.
Чую, як кров від обличчя відхлинула і вся кудись побігла, схоже в голову – аж застукотіло в черепній коробці.
- Мене чекали? – прошепотіла йому я. – Що ти сказав?
- Сказав, що заїду не сам.
- А про мене що сказав?
- Що зі мною буде дівчина на ім’я Анна.
Далі поговорити не вийшло, з кімнати до нас вийшла висока струнка жінка, русяве волосся з сивими пасмами, окуляри на носі, стильна коротка зачіска.
- Вітаю, Гліб, - швидкий цілунок у щоку, наче дзьобнула і на мене погляд перевела. – Вітаю, Анна.
- Добрий день, Ольга Романівна. Я Анна Діденко, колега вашого сина.
- Колега? – заломила одну брову точно як синочок.
- Колишня колега, - уточнив Гліб і пакет мамі в руки сунув. – Тримай, це тобі.
- Зрозуміло, - посмішка одним куточком губ з’явилась лиш на мить. - Дякую, але не варто було – все на столі є. Ходімо чай пити.
Матінко Божа, щось я розгубилась. Всілися вчотирьох, та не встигла ще більше занепокоїтись, як мати одразу розмову про його робочі справи розмову завела. Її чоловік тихо сидів і жував цукерку, я тихо чай ковтала. Минали хвиини, а вони все по роботі теревенили, я вже і розслабилась.
- А ви зараз де працюєте? – звернулась раптом до мене Ольга Романівна, я і не встигла помітити, як розмову про справи скінчили.
- В IT-компанії, - відтарабанила я без пауз, а одне слово всі три зліпивши.
- Аня юрист, - додав Гліб і на годинник глянув.
- Вже поспішаєте? – запитала мама, відмічаючи його жест якоюсь задоволеною посмішкою. – Годинник, як бачу, подобається?
- Даремно стільки грошей на мене витратила, та я якість ціную, а інші статусність відмічають – все доречно. Дякую ще раз. І вже скоро додому їдемо – завтра рано вставати.
- Добре, рада була зустрітись. У мене теж, якщо чесно, справ ще повно – строки піджимають, коректура і в друк.
- Тоді не будемо твого часу гаяти.
Гліб взяв мене за руку і повів на вихід, мовчазний вітчим тупотів слідом, Ольга Романівна замикала ланцюжок.
- Ви, Гліб, наступного разу до нас на дачу приїздіть, - сказала сину і до мене розвернулась. – Рада була познайомитись, Анна, сподіваюсь під час наступної зустрічі встигнемо добре познайомитись, а не так, похапцем.
Нахилилась до мене, до щоки торкнулась, потім Гліба поцілувала.
- Надовго не пропадай, - додав Глібу наостанок Володимир Миколайович і ми вийшли.
Оце гостина! Добре що стрімка і недовга, не підготувалась аж зовсім. Це ж треба, щоб мамця з сином такі однакові вдалися.
- Вижила? – засміявся Гліб і поцілував. – Не варто було хвилюватись, ми довгих родинних застіль не любимо.
- Помітила. Та такого сюрпризу ніколи більше не роби, зрозумів?
- Чому?
- Я не очікувала зустрічі з твоєю родиною. І навіщо то «колишня колега» додав?
- Бо це правда. І тому що я ніколи колег із собою в гості не привозив. Та і взагалі – ти перша жінка з якою до своїх завітав.
- Як так? – я аж з ліфту забула вийти, так очманіла.
- Отак. Непорозуміння останніх часів взагалі до уваги брати не варто, а перша дружина… Не склалося з мамою ще до офіційного знайомства, - став на першому поверсі і руку мені простягнув. - Ти йдеш?
Потрусила головою і за ним до автівки рушила. Проїхали кілометр тихо, а потім не стерпіла.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Збій системи, Інна Земець», після закриття браузера.