Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

— Тобі личитиме. — підказав знайомий голос, я злегка відсахнулася та зустрілася з темним поглядом Давида.

Я провела поглядом по тілу Давида, але нічого не помітила, окрім маленького пакета. В мене їх вже було два.

— Я не впевнена…

Я не встигла запротестувати, як він схопив цей комплект та відніс його на касу. З іншим, якого я торкнулася, чекала така сама доля. Я не стала заперечувати такі його дії, все ж це його гроші, і якщо він хоче мені це купити, то нехай.

— Цього досить. — промовила я до Давида, і простягнула продавцю карту для розрахунку.

— Гаразд. — погодився Давид. — Тоді можемо повертатись.

Я задоволено покрутилася біля дзеркала, оглядаючи свою нове вбрання. Коротке плаття на зав’язках ідеально сіло мені по фігурі, підкреслюючи мої вигини.

— Куди підемо? — запитала Давида, коли спускалась сходами.

Він стояв переодягнений у футболку поло та кремових штанах. Я помітила, як його погляд пройшовся по мені, досить довго затримуючись на ногах.

— Ми можемо прогулятися нічним містом. — запропонував чоловік.

— Це звучить непогано. — погодилась я.

Давид вийшов за мною, зачиняючи двері. Тоді підійшов та схопив мене за руку. Ми гуляли вже близько години, на вулиці було темно, тільки нічні ліхтарі освічували нам шлях. Я притулилась до його руки, відчуваючи його тепло.

— Тобі холодно? — спитав Давид.

— Ні. — заперечила я.

— Ми можемо повернутись.

— Я хочу ще пройтись. — відповіла йому.

Він без зайвих слів прийняв мою відповідь, і ми далі проходили набережною.

— Хіба це не дивно? — раптом сказала я.

Давид насупився, а його погляд перескакнув на мене.

— Що саме?

Я опустила свій погляд десь під ноги, доки ми продовжували йти.

— Наша подорож сюди здавалась мені божевіллям. — нарешті вимовила я. — І я не знаю, як ти це сприймеш, але я дуже сильно здивувалася, що ти залишив офіс та полетів зі мною в іншу країну. Це…

Я запнулася.

— Це просто вихідні. І компанія без проблем зможе прожити без мене ці дні.

— Тобі тут подобається? — запитала я.

Наші погляди не розривались, наче прилипли одне до одного.

— Мені подобається поруч з тобою. Там де ти, там і я.

Він сильніше стиснув мою руку, а тоді нахилився та залишив маленький поцілунок на моєму плечі.

— Зараз може бути злива. — тихо пробурмотів Давид.

— З чого ти взяв? — зацікавлено запитала я.

Його погляд впав в сторону, на море.

— Хвилі. — пояснив він.

Я звернула увагу, на те, як сильно хвилі билися об берег. Він має рацію. Зараз буде дощ, і нам як найшвидше потрібно дістатись нашої вілли.

Ми вже були не далеко від нашого будинку, коли я помітила, як краплі води почали падати мені на шкіру.

— Ходімо, швидше! — закомандував Давид.

Я пришвидшила кроки, і коли почалась сильна гроза забігла під накриття дому. Широко всміхаючись, я глянула на площадку біля будинку, і раптом задумавшись, зробила декілька кроків опинившись під дощем.

Я стояла заплющивши очі, просто насолоджуючись моментом. Дощ вже не був таким сильним, як раніше. Маленькі краплі відбивались від асфальту. Я повернулась до Давида, який стояв біля відчинених дверей, і нахилила голову вбік.

— Йди до мене! — гукнула я, посміхаючись.

Я бачила як він вагався, але все ж пізніше він зрушив з місця та зупинився поряд. Я заворожено спостерігала за тим, як краплі дощу стікали його обличчям. Потім зосередила свою увагу на його очах. Таких теплих, сповнених турботи та спокою.

Спочатку я схопила його ліву руку та поклала собі на талію. Давид підняв одну брову, але все так зацікавлено спостерігав за моїми діями.

— Я знаю, як це робиться. — буркнув він, коли я спробувала схопити його за праву руку.

— Не сумніваюсь.

Він простягнув мені руку, і я вклавши в неї свою, почала злегка рухатись. Він вів мене, і весь час не відводив від мене очей. Ми були неначе прикуті одне до одного. Самотні половинки, які з’єдналися в одне ціле.

— Ти божевільна. — пробурмотів Давид, і на його обличчі з’явилась маленька посмішка.

— Я твоя божевільна. — поправила я його, і засміялась.

Наш сміх змішався зі звуком дощу, створюючи затишну атмосферу.

— Так. Моя. — погодився Давид.

Потім ми швидко забігли в дім, зігріваючись чаєм та обіймами.