Читати книгу - "Мексиканська готика, Сільвія Морено-Гарсія"

Було холодно, тому вона вдягнула сукню з довгим рукавом і білими комірцем з манжетами — достатньо теплу, хоч шотландку Ноемі й не любила. Навіть не пригадувала, чому вирішила взяти ту сукню з собою, але раділа, що таки зробила це.

Зачесалася, взулася і ще раз спробувала відчинити вікно. Не піддалося ні воно, ні двері. Серед посуду, що їй залишили, була ложка, але користі з неї було небагато. Щойно Ноемі задумалася, як за її допомогою відкрити двері, як обернувся ключ у замку і у дверях з’явилася Флоренс — як завжди, не рада бачити Ноемі. Цього разу відчуття було взаємне.

— Вирішили заморити себе голодом? — спитала вона, оглядаючи неторкнуту тацю біля дверей.

— Боюся, після того, що сталося, в мене навіки пропав апетит, — спокійно відповіла Ноемі.

— Колись вам доведеться поїсти. Хай там як, а Вірджил хоче вас бачити. Він чекає в бібліотеці. Ходімо.

Подолавши кілька коридорів, вони спустилися сходами на перший поверх. Флоренс ішла мовчки, Ноемі намагалася триматися за два кроки від неї. Тільки-но зайшли у вестибюль, вона притьмом кинулася до дверей. Боялася, що вони замкнені, але ручка повернулася. Вибігла в імлистий ранок. Надворі стояв густий туман, але їй було байдуже. Ноемі помчала в нього наосліп.

По сукні зашерхотіли високі трави, поділ за щось зачепився. Почувши, як рветься тканина, Ноемі лиш підтягнула сукню вище і побігла далі. Дощило, по голові дріботіла мжичка. Та її не спинять навіть грім із блискавицею і градом.

Зненацька зупинилася, задихаючись. Вона постояла, намагаючись заспокоїтися, але задуха не минула. Горлянку їй ніби стиснуло рукою. Наштовхнувшись на дерево, подряпала скроню об низьке гілля і, помацавши голову, різко зойкнула від болю й відчула під пальцями теплу кров.

Вирішила іти повільніше, туди, куди і йшла досі, але туман був занадто густий і не відпускала задуха. Ноемі послизнулася і впала, загубивши в густій траві туфлю.

Спробувала піднятись на ноги, та через постійний тиск на горлянку зовсім знесилилась і спромоглася лише стати на коліна. Сліпо сягнула рукою по туфлю, а не знайшовши, скинула другу.

Босоніж, далі вона піде босоніж. Стиснула в руці туфлю, намагаючись зібратися з думками. Туман огортав усе навколо: дерева, кущі, будинок. Ноемі не знала, в який бік бігти далі. Почувши шерхіт трави, зрозуміла, що хтось іде до неї.

Дихати не могла, горло пекло вогнем. Через силу набравши повітря в легені, вона вперлася руками у вогку землю й зіп’ялась на ноги. Ступила чотири, п’ять, шість кроків і знову впала, піднялася на коліна.

Надто пізно. З імли виринула висока темна постать і схилилась над нею. Вона підняла руку, щоб оборонитися, та намарно. Чоловік схилився і з легкістю підняв її, мов ляльку.

Похитавши головою, Ноемі зацідила туфлею йому в обличчя. Він сердито гаркнув, впустив її, й вона плюснулася в грязюку. Хотіла втекти повзком, але чоловік швидко оговтався, знову схопив її і стиснув у руках.

Він ніс її назад до будинку, а вона не могла навіть пручатися. Горло немов злиплося, й крізь нього з великою потугою проходило зовсім трохи повітря. Та що куди гірше, Ноемі побачила, що дім був зовсім близько: вона пробігла якісь кілька метрів.

Розгледівши ґанок і вхідні двері, повернула голову до чоловіка.

Це був Вірджил. Він відчинив двері й поніс її сходами нагору. Кругле вітражне вікно над останнім маршем було обрамлене червоним змієм. Його вона раніше не помічала, але тепер бачила чітко і ясно. Змій кусав себе за хвіст.

Вірджил заніс Ноемі до її кімнати, кинув у ванну і почав набирати воду. Вона зойкнула, коли він відкрутив кран.

— Знімай одяг і помийся, — наказав він.

Як за командою, відпустила задуха, однак серце досі калатало. Ноемі подивилася на Вірджила, спершись об край ванни і розтуливши вуста.

— Ти застудишся, — промовив він і витягнув руку, щоб розстібнути їй сукню.

Ноемі ляснула його по руках і закрила комір руками.

— Ні! — скрикнула вона, і одне-єдине слово як ножем різонуло їй горло і язик.

Потішений, він усміхнувся:

— Ноемі, ти сама винна. Вирішила повалятися в грязюці під дощем, тепер мусиш помитися. Тому знімай одяг, бо я змушу.

В його голосі не було ніякої погрози. Він звучав напрочуд врівноважено, однак на обличчі застиг відбиток нестримної люті.

Тремтячими руками вона розщібнула ґудзики, зняла сукню, зібгала й кинула її на підлогу. Залишилась в самому спідньому. Думала, такого приниження йому буде досить, та він сперся на стіну і кивнув до неї:

— А далі? Ти вся брудна. Знімай усе й помийся. На твоє волосся страшно дивитися.

— Я зроблю це, щойно ти вийдеш.

Узявши триногого ослінчика, він спокійненько сів:

— Я нікуди не піду.

— А я перед тобою не роздягатимусь.

Він нахилився ближче і, немов звіряючи їй таємницю, прошепотів:

— Я можу змусити тебе зняти одяг. Це не забере в мене й хвилини, але тобі буде боляче. Або ж ти можеш бути хорошою дівчинкою і зняти його сама.

Він не жартував. Голова їй ішла обертом, вода була занадто гаряча, та Ноемі стягнула з себе білизну й пошпурила в куток. Потому взяла з порцелянової підставки брусок мила, поспіхом намилила волосся і руки, розляпуючи навсібіч воду.

Вірджил закрутив кран і сів, спершись лівим ліктем на край ванни і дивлячись на підлогу. Хоча б на неї не витріщається — кахлі йому явно більше до вподоби. Потер губи пальцем:

— Ти розбила мені губу туфлею.

Побачивши на його губах кров, Ноемі зраділа, що спромоглась бодай на таке.

— То це тому ти мене так мордуєш? — спитала вона.

— Мордую? Я лише хочу бути певним, що ти не зомлієш. Буде дуже шкода, якщо ти втопишся у ванні.

— Міг би постерегти й за дверима, свиня, — сказала вона, змахуючи з обличчя пасмо мокрого волосся.

— Міг би. Але це було б не так весело.

Якби Ноемі його не знала і познайомилася десь на вечірці, його посмішка здалася б їй привабливою. Нею він і підкупив Каталіну. Та насправді це був вишкір хижака. Ноемі захотілося ще раз вдарити його, за все, що він зробив із Каталіною.

Кран протікав. Крап, крап, крап. Це був єдиний звук у ванній. Піднявши руку, Ноемі показала на стіну за Вірджилом:

— Передай мені халат.

Він не відповів.

— Кажу, передай…

Зненацька він занурив руку в воду і схопив її за ногу. Ноемі забилася під стінку ванни, розляпуючи воду навколо себе. Хотілося встати, вискочити з води і вибігти звідси, але