Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

— Друзі, — Давид порушив тишу, — Вінсент тепер один з нас? Я правильно зрозумів? Він сьогодні самостійно пересувався підземеллям.

— І що? — дещо зухвало запитала Джаззі.

— Нічого. У нас відбулася досить… цікава розмова. Цікава з точки зору мого першого повноцінного спілкування сам на сам з робÖсобиною.

— Які у тебе були відчуття? — запитав Максим. — Що ти думаєш з цього приводу?

— Якби я не знав, що переді мною робот, я б взагалі не надав би ніякого значення нашому діалогу. Фактично, це було лише кілька реплік, кинутих один одному. Але оскільки це Вінсент…

— Вінсент — прекрасна людина, — несподівано м’яко для особистості зі сталевими нервами сказала Джаззі. — Так, так, саме людина. В ньому ще багато дивакуватого. Але лише тому, що немає досвіду. Я впевнена, в майбутньому він повністю адаптується і ніхто не відрізнить його від людини.

— Нехай так і буде, — сказав Максим. — Уже дуже близько.

Хвилини три — і ми на місці.

Вони зосереджено розглядали все, що траплялося на шляху. Старий промисловий район. Безліч занедбаних будівель з величезними скляними вікнами на кілька поверхів. Інші споруди взагалі не мали вікон. Амбари. Громіздкі металеві місткості. Сходи та вежі. І труби, труби, труби. Лише де-не-де проглядалися сірі житлові будинки та строкаті магазинчики уздовж доріг з блідими бетонними парканами. На моніторі маячок автомобіля рухався навпростець до складу. Вони проїхали перехрестя. Наступна будівля — фабричне сховище. Перед ними відкрилася гігантська споруда цегляного кольору. Автомобіль зупинився. Джаззі різко пригнулась. Щільна лінія зелених чоловічків тримала склад в оточенні. Навіть на даху виднілися озброєні стражі. Максим негайно перемикнув машину на ручне управління і поїхав далі по вулиці. Вони не встигли привернути увагу зелених. Принаймні ніхто поки не їхав слідом.

— Нам не варто повертатися в штаб. По домівках їхати теж небезпечно. Потрібно позбутися автомобіля. Він не зареєстрований в системі. Є ідеї?

— Поїдемо в найближчий торговий центр. На стоянці легко загубитися. Не відразу впадатиме в очі, що автомобіль покинули. Якщо пощастить, він там дні два простоїть, перш ніж його помітять, — запропонувала Джаззі.

Вони обрали торговий центр на мапі. Максим знову перемкнув машину на автопілот. Давид сидів, тримаючись руками за голову.

— Ти в порядку? — запитав Максим.

— Так, — голос Давида звучав траурно. — Дамблдор запевнив, що на камерах спостереження ні в самій будівлі, ні зовні нікого не було. Будівля стояла запечатаною роками.

— Ти говорив ще кому-небудь про сховище?

— Що ти, Джаззі, я не настільки дурний.

— Просто питаю. Може, комусь, кому довіряєш.

— Тільки вам і тільки сьогодні.

— Ми поїдемо в інший торговий центр, — Максим перепрограмував автопілот, — аби на всі сто переконатися, що за нами ніхто не стежить.

За годину вони припаркувалися на багатоярусній стоянці торгово-розважального центру «üЛандія». Джаззі поклала на спинку переднього сидіння мініатюрну червону коробочку. Вона зрозуміла запитальний погляд Давида.

— Винахід Джо — дісольвер. Малюк випустить хмару мікрочасток, які розлетяться по поверхнях. Вони знищать все — від волосків і крапельок слини до відбитків пальців. Ніде не залишиться ні сліду, ні ДНК.

— А сама коробочка?

— Розплавиться. Буде схожа на жуйку, що розтанула на сонці. Червона пляма на сидінні.

Максим під’єднав капсулу до автопілота. Зображення на моніторі автомобіля розмилося, потім зовсім згасло.

— Ще одна штуковина від Джо. Бортовий комп’ютер відновленню не підлягає, — пояснив Макс.

Вони вийшли з машини. Щойно двері зачинилися, всередині зашипів дісольвер. Сердечники розійшлися в різні боки. Давид, перш ніж рушити додому, прогулявся по «üЛандії». Зайшов у бутик морозива. Три види шоколадного повернули його до більш-менш бадьорого настрою, навіявши приємні спогади. Смак дитинства. Смак свята і гарного настрою, коли мама і тато вдома. Або коли всі разом вирушали в парк розваг.

Вдома Давид насамперед розповів Дамблдору про невдалу поїздку на сховище.

— Мені дуже шкода, — по голосу справді було чутно, що Дамблдор засмутився. — Я бачив через камери стражів.

— Так, друже, дивно це все. Ти впевнений, що раніше будівлю не охороняли?

— Зелених чоловічків там точно не було.

— Слухай, — у Давида виникла ідея, — а можеш зараз подивитися, що відбувається в сховищі?

— Хвилинку, — Дамблдор замовк. — ¡Me cago en la leche!10 Давиде, мені не вдалося під’єднатися до жодної камери. Таке відчуття, що їх там просто немає. Камери, встановлені поруч зі складом, теж не відповідають.

Чорт забирай! (дослівно: випорожнююся в молоко!) (ісп.).

І повстануть зі своїх могил. Ті, хто вершив зло, воскреснуть для життя. Ті ж, хто чинив добро, воскреснуть, щоби бути судимими.

Біблія — святе письмо

З самого ранку небо затягнуло густими хмарами. Попри негоду, на вулицях і площах з кожною годиною наростало пожвавлення. А все тому, що на календарі важлива і радісна дата — День Патріотизму, початок щорічних Üмперських Патріотичних Ігор. Місто прикрасили прапорцями, кульками, гірляндами, святковими портретами Великого Вождя. У новинах повідомили, що голограми üмператора встановили у всіх üмперських містах і селах. На урочисте відкриття ÜПІ простим öсобинам вхід заборонений. Ясмін дали запрошення на роботі. Вона покликала Давида з собою.

Прямуючи до місця зустрічі, Давид почув голос Великого Вождя:

— …тому важливо пам’ятати, що патріотизм важливіший за кров. Він є найголовнішою рисою характеру üПопуляції. Я б навіть сказав: патріотизм у самій природі öсобини…

Давид вийшов на площу. У центрі, де зазвичай стрибали струмені фонтану, на подіумі височіла фігура üмператора значних, гнітючих габаритів. Безмежна влада не терпить поміркованості. Навколо зібрався натовп