Читати книгу - "Лабіринти. Частина 1, Крістіна Таченко"

Але не встигли вони оговтатися від першої атаки, як знову в темряві почулося жахливе хрипіння. Макс, дивлячись у глибину коридору, зрозумів, що це не одна істота, а декілька. Звуки наближались, і судячи з їхнього темпу, було їх не менше двох чи трьох.

- Вони йдуть знову! - вигукнув Макс. - Це була лише перший звір!

Юліан швидко стиснув меч і подивився на своїх товаришів.

- Готуйтесь! Ми повинні діяти швидко і не дати їм шансів. Вони сильніші, ніж ми думали!

Ковбой Джеймс та інші зібралися в бойову позицію. Їх було небагато, але кожен розумів, що має зробити все, щоб зупинити наступних чудовиськ, інакше їм не уникнути смертельної небезпеки. Місця у коридорі було дуже мало і це створювало великі незручності. В розпалі сутички Мелінда відійшла від удару і піднялася на ноги. Голова у неї сильно боліла, тому вона вимушена була почитати заклинання від головного болю. Ставши трохи осторонь, вона почала згадувати і шепотіти різні заклинання на латині та французькій, але все марно. На цих істот нічого не впливало. Аж ось їй прийшла ідея, що можна було б спробувати зупинити час. І це вона подумала якраз дуже вчасно, тому що один із звірів уже душив Макса за шию своїми лапищами. Коли всі завмерли, вона швидко вихватила кинджал з руки Джеймса і перерізала горло трьом жахливим істотам. Коли заклинання перестало діяти і всі прийшли до тями, то були дуже вдячні Мелінді за те, що вона швидко зреагувала, зупинила час та перемогла тих істот. Воїни пішли уперед і більше нікого не зустріли аж до самісіньких дверей, які раптово повстали перед ними з темноти. За дверима було чути гучний чоловічий голос і монотонний однотипний не голосний спів сотні голосів.

- Мабуть там меса в самому розпалі, - сказав Ейрік.

- Ідемо швидше! Ми не повинні допустити відкриття Порталу та загибелі Віри! - промовив Макс.

Великі важкі двері зі скрипом відчинилися і безліч людей у чорних мантіях з капюшонами раптово повернулись до них.

- Прорвались все таки через охорону! - закричав Лев Гордійович, який стояв на підвищенні посеред величезної кімнати, а біля нього стояла висока старовинна чорна рами без дзеркала. - Але ви запізнилися! Наш Портал от-от відчиниться! - сказав він, вказуючи на раму.

Він продовжив сильним голосом читати заклинання на латині. Віра лежала на жертовнику перед Чорним Порталом, її руки і ноги були міцно зв’язані, а очі безжально застигли, ніби зупинилися у полоні невідомості. Чи була вона в свідомості, чи ні - це залишалося таємницею.

Члени Чорного Братства кинулися на героїв Світла та намагалися їх зупинити. Тіла розліталися в різні боки, в повітрі було чути свист мечів та куль. Аль та Аргон вирішили не гаяти часу і подолати відстань до Віри за допомогою своїх крил. Вони полетіли над усіма, немов блискавки, сподіваючись врятувати її. Але на їх шляху став могутній чаклун Темного Братства, котрий миттєво підняв свою палицю і одним рухом він притиснув їх до підлоги, мов мурах.

Макс теж не вагався. Він зрізав шлях і кинувся до Віри, спробувавши її звільнити. Та ось на нього накинувся високий чоловік із ножем. Бій між ними розгорівся з жорстокою силою. Ніж пробив шкіру Макса, він отримав кілька поранень, але не здавався. Він стримував удари, намагаючись знайти момент для контратаки.

Тим часом, не зважаючи на шум битви, Лев Гордійович наблизився до Віри. Його очі палахкотіли від темного задоволення, а в руках він тримав гострого ножа. Лев нахилився до Віри і, прошепотівши щось незрозуміле, зробив надріз на її вказівному пальці. Краплі крові, які витекли, він зібрав у чашу, що була одночасно священною і проклятою. З чашею в руках Лев Гордійович підійшов до Чорного Порталу і бризнув кров Віри із чаші на раму. У цей момент рама наче «прокинулася» та почала випромінювати слабке червоне світло, а в її центрі з’явився мерехтливий прохід. Лев, не стримуючи себе, відкинув голову назад і голосно засміявся. Його сміх був страшний, ніби звук загибелі. Він кричав, оголошуючи всім:

«Портал відчинився! Це початок вашого кінця та нашого правління!»

Та не довго тривав цей момент тріумфу для Лева Гордійовича. З Чорного Порталу вийшло чотири створіння, які не належали до цього світу. Їхні очі світилися червоним, а їхні зуби виглядали, як сталеві клинки, готові до укусу. Перший вампір, не стримуючи своїх хижих інстинктів, накинувся на Лева Гордійовича. Він не дав йому шансів на життя: усього за мить висмоктав всю кров з його тіла, відкинувши подалі його порожню тілесну оболонку.

Інші три вампіри, ненаситні та безжальні, почали розправлятися з членами Чорного Братства. Їхні рухи були неймовірно швидкими й точними. Вони знищували кожного, хто потрапляв їм під руку, їхні гострі зуби вгризалися в горло, а кров лилася по всьому залу.

Тим часом вампір, який убив Лева, звільнив Віру від мотузок, що тримали її на жертовнику. Вони були легко порвані, немов би й не були перешкодою для цих надприродних істот. Він обережно підняв її на руки, немов вона була безцінним скарбом, і попрямував назад до Порталу. Макс, що перебував недалеко, побачив, що відбувається, і, не вагаючись ані секунди, кинувся до Віри, намагаючись її врятувати. Але вампір, не зупиняючись ані на мить, одним рухом відкинув його подалі. Макс упав на підлогу без свідомості. Вампір з Вірою на руках пройшов крізь Чорний Портал та зник у невідомості. За ними Портал миттєво зачинився і чорна рама знову стала звичайною старовинною рамою.

У світі людей тепер панували три непроханих гостя, які вийшли з темряви і почали свою криваву розплату. Боротьба людства за власне виживання тільки розпочиналася...