Читати книгу - "Лабіринти. Частина 1, Крістіна Таченко"

Макс переніс усіх Хранителів Світлого Порталу та їхніх союзників до костелу за допомогою своєї суперсили. Усі були готові до вирішального бою. Вони знали, що треба робити і план визволення Віри та запобігання відкриттю Чорного Порталу був чітко обговорений. Проте атмосфера була напруженою, адже кожен із них усвідомлював серйозність ситуації.

Коли за командою Братства закрилися вхідні двері, вони всі відразу відчули, що потрапили не в те місце, куди планували. Їх зустрів незнайомий простір і кожен миттєво зрозумів, що всі їхні попередні плани були зруйновані.

- Що це?! - вигукнув Джеймс Бріджер. Його голос був переповнений здивуванням і тривогою. - Коли я був тут на розвідці, то все було зовсім інакше!

- Говори тихіше! - рикнув Макс, уважно оглядаючи навколишнє середовище. - Ти що, забув, де ми знаходимося?

- Я не забув, але тут усе не так! Усе! - сказав Джеймс вже тихіше, але з таким самим розпачем, розмахуючи руками і намагаючись осмислити те, що відбувається навколо.

Ар'я уважно оглядала приміщення, намагаючись знайти логіку у всьому, що сталося. Вона підійшла до стіни і, поклавши руку на холодну поверхню, задумливо промовила:

- Це напевно якась магія. Мабуть, цей костел має здатність змінювати свій внутрішній вигляд, але зовні залишатися таким самим.

Її припущення було логічним. Якщо магія була здатна так сильно змінити простір, то й усі попередні плани були неактуальними. Всі затамували подих, розуміючи, що тепер їм доведеться діяти зовсім по-іншому.

Макс зібрався з силами і тихо промовив:

- Усі будьте напоготові. Нам потрібно знайти вихід з цього кошмару. Якщо цей костел змінюється, ми маємо знайти те місце, де він ховає Чорний Портал. Готові?

Всі кивнули, розуміючи, що тепер їм не можна дозволяти собі жодної помилки.

- Ходімо уперед і будемо діяти по ситуації! - скомандував Юліан і всі рушили один за одним у привідчинені двері, які вели у довгий коридор. Спочатку йшов він, за ним ковбой Джеймс, потім Макс, Мелінда, два крилатих ельфи - Аль та його друг Аргон, далі йшла Ар'я, вікінг Ейрік, ще один ельф на ім'я Дерон, Люціан, а останнім ішов хобіт Еммануель, який останньою миттю погодився допомогти Світлому Братству.

Прохід у коридорі був вузьким, і всі змушені були йти по черзі, тримаючись пліч-о-пліч. Через обмежений простір, два ряди людей могли пройти лише впритул, і навіть один ельф з крилами не зміг би пройти разом із кимось іншим. Крилатим ельфам було особливо незручно і вони рухались по одному.

- Дивно, що тут стеля така висока, - зауважив Дерон, натякаючи на те, що хоча прохід і вузький, але для високих ельфів все ж було достатньо місця. Його слова підтвердив і Аль, який лише нещодавно подивився вгору, намагаючись оцінити територію для руху.

Стеля була справді дуже висока і це дозволяло ельфам, незважаючи на їх двометрове зростання, більш-менш вільно рухатися вперед. Крок за кроком, їхні ноги торкалися глибоких чорних каменів, якими був вимощений прохід. Камені були гладкі і важкі та створювали відчуття того, що ці стіни та підлога були стародавніми і зберігали темні секрети. Прохід у коридорі був схожий на склеп або підземелля. Вологе повітря здавалось неприродно холодним, а на стінах були прикріплені палаючі смолоскипи, які висвітлювали темні кутки цього місця. Вогонь, що виблискував, кидав тіні на обличчя наших воїнів, додаючи атмосфері моторошної таємничості.

- Як довго ми йтимемо? - запитала Мелінда, не припиняючи йти, але зауважуючи, що дедалі вужчим стає прохід.

- Не знаю, але потрібно бути готовими до чого завгодно, - відповів Макс, уважно стежачи за темрявою, що чекала їх попереду і прислухаючись до кожного звуку. Юліан підняв руку, сигналізуючи про зупинку. Він взяв кілька секунд, щоб оглянути стіни і прислухатися до тиші.

- Нам потрібно залишатися зібраними, - сказав він. - Хтось з нас повинен постійно слідкувати за кожним рухом. Якщо тут є пастки, вони можуть спрацювати в будь-який момент.

Джеймс, який йшов позаду, тихо посміхнувся і підняв свою палицю. Він відчував, що це місце - не просто склеп. Це був лабіринт, який ховав у собі щось більш вороже, ніж просто темряву.

- Ну і моторошне місце. - сказав Макс, - Тут навіть страшніше, аніж у тебе в квартирі. - сказав він і лукаво поглянув на Мелінду.

Вона засміялася:

- Авжеж, хоча я теж умію нагнати страху на своїх гостей.

Раптом з глибини коридору почулося низьке ричання, яке швидко переросло в хрипіння. Всі різко насторожилися і побачили, як чорна постать з'явилася з темряви, стрімко рухаючись на команду воїнів Світла.

Мелінда, не вагаючись, прорвалася вперед, стискаючи в руках магічний посох, і почала вимовляти заклинання. Її голос лунав у темряві, але слова не приносили результату. Істота не зупинилася і продовжувала наближатись. Макс швидко оцінив ситуацію і зрозумів, що це не звичайний ворог.

- Це... не людина! - крикнув він, вказуючи на звіра. Істота, що швидко наближалася, була величезною, людиноподібною, з двома нижніми кінцівками, що дозволяли їй рухатися на двох ногах. Верхні кінцівки були покриті шерстю, з великими лапами. А її обличчя... воно нагадувало голову вовка, з блискучими червоними очима, що мерехтіли в темряві.

Мелінда все ще намагалася зупинити її магією, але істота, здається, була нечутливою до її заклинань. Легким, але надзвичайно сильним порухом руки звір відкинув її вбік. Мелінда впала на каміння. Тоді чудовисько зустрілося лицем до лиця з Юліаном. Юліан не вагався і його меч блиснув у темряві. Бій тривав кілька миттєвостей, і, попри неймовірну швидкість і силу звіра, Юліан зміг поранити його в груди. Водночас ковбой Джеймс і Макс, що йшли поруч, підступили і допомогли Юліану. Ковбой зробив точний постріл, влучивши в голову звіра, а Макс додав свою силу, щоб зламати йому шию. Істота впала, а потім затихла, не маючи більше сили протистояти.