Читати книгу - "Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско"

Преван точно з’явився у призначений ним самим час. Він застав своїх трьох суперників, дещо здивованих спільною зустріччю, причому кожен із них уже, можливо, дещо втішився, побачивши, що в нього є товариші по нещастю. Він підійшов із люб’язним і невимушеним виглядом і звернувся до них із нижченаведеною промовою, яку мені передали цілком точно.

«Панове, – сказав він, – зустрівшись тут, ви, звичайно, здогадалися, що в усіх вас одна і та ж причина бути мною невдоволеним. Я готовий дати вам сатисфакцію. Вирішуйте між собою жеребом, хто з вас перший спробує вчинити помсту, на яку всі троє мають однакове право. Я не привів сюди ні секунданта, ні свідка. У мене не було їх, коли я вас образив, не потрібні мені вони і для спокутування». І тут, поступаючись своїм звичкам гравця, він додав: «Я знаю, що рідко вдається зірвати два банки підряд. Але хоч яку б мені було уготовано долю, людина взагалі достатньо пожила, якщо встигла здобути любов жінок і пошану чоловіків».

Поки його здивовані супротивники мовчки переглядались, і совісність їх, можливо, міркувала, що при потрійному поєдинку шанси дуже вже нерівні, Преван знову заговорив: «Не приховуватиму від вас, – вів далі він, – що проведена мною ніч дуже мене натомила. З вашого боку було б великодушно дозволити мені відновити мої сили. Я звелів, аби тут приготували сніданок. Зробіть мені честь розділити його зі мною. Поснідаймо ж, а головне – поснідаймо весело. Через такі дурниці можна битись, але мені здається, що вони не мусять псувати нам настрій».

Запрошення було прийнято. Кажуть, що ніколи ще Преван не був такий люб’язний. Він ухитрився не принизити жодного зі своїх суперників, переконати їх, що всі вони легко досягли б такого ж успіху, а головне, змусити їх визнати, що вони, так само, як і він, не упустили б нагоди. Як тільки все це було виголошено, решта залагодилася сама собою. Отже, ще до закінчення сніданку було разів десять повторено, що такі жінки не заслуговують, аби порядні люди через них билися. Думка ця збудила щирість, вино її зміцнило, і за декілька хвилин не тільки не залишалося вже ворожнечі, але дано було навіть клятви безмежної дружби.

Преван, якому вже, напевно, така розв’язка була не менш до душі, ніж інша, не хотів, одначе, поступитися своєю славою. І тому, застосовуючи свої задуми до обставин, він сказав ображеним коханцям: «І справді, помститися ви мали б не мені, а своїм невірним коханкам. Я надам вам цю можливість. Я вже не менше за вас самих відчуваю образу, яку незабаром розділю. Адже якщо кожен із вас не зумів утримати одну, чи можу я розраховувати на те, що утримаю всіх трьох? Ваша образа стала моєю. Погодьтеся повечеряти сьогодні ввечері в моєму будиночку, і я сподіваюся, що помсті вашій довше чекати не доведеться». Його хотіли змусити порозумітись, але він відповів із відтінком переваги, на яку надавало йому право все, що сталося: «Панове, я, здається, довів вам, що міркую, як слід діяти. Покладіться на мене». Всі троє погодились і, розцілувавшись зі своїм новим другом, розлучилися до вечора в очікуванні виконання його обіцянок.

Він же, не гаючи часу, повертається до Парижа і згідно зі звичаєм відвідує своїх нових коханок. Від усіх трьох він домігся обіцянки, що вони того ж вечора прийдуть повечеряти наодинці з ним у його будиночку. Дві з них, щоправда, трохи поковерзували, але в чому відмовиш наступного дня після того, як усе вже віддано? Він призначив побачення за годину одне після іншого, як і вимагали його задуми. Після цих приготувань він пішов, попередив трьох інших змовників, і всі четверо весело вирушили очікувати своїх жертв.

Ось почули, як прибуває перша. Преван зустрічає її сам, приймає з найпалкішим виглядом, веде до святилища, божеством якого вона себе вважає, а потім зникає, назвавши якусь нікчемну причину, і підміняє себе ображеним коханцем.

Ви розумієте, що зніяковіння жінки, ще не звиклої до любовних пригод, давало можливість без зусиль святкувати перемогу над нею. Кожен невимовлений докір було прийнято за милість, і раба-втікачка, повернена колишньому панові, була щаслива, що, надівши на себе ті ж ланцюги, отримує пробачення. Мирний договір було затверджено в затишнішому місці, а спорожнілу сцену зайняли у свою чергу інші актори приблизно так само, а головне – з тією ж самою розв’язкою.

Проте кожна з жінок уважала, що вона сама бере участь у грі. Їх подив і розгубленість посилилися, коли за вечерею всі три пари з’єднались. Але зніяковіння досягло межі, коли Преван, що знову з’явився серед них, мав жорстокість принести трьом невірним коханкам вибачення, котрі, викриваючи їх секрет, повністю відкривали їм, як жорстоко їх розіграли.

Все ж таки всілися за стіл, і незабаром до всіх повернулося самовладання. Чоловіки були відверто веселі, жінки змирилися. В усіх зачаїлася в серці ненависть, одначе розмови велися ними найніжніші. Веселість пробудила бажання, яке у свою чергу надало їй додаткової чарівності. Ця дивна оргія тривала до самого ранку, а коли всі розійшлися, жінки могли думати, що їм пробачено. Чоловіки, проте, затаївши злість, наступного ж дня оголосили про розрив, який виявився безповоротним. Не задовольнившись тим, що кинули своїх легковажних коханок, вони завершили помсту, давши цій пригоді розголосу. Відтоді одна з жінок пішла в монастир, а дві інші знемагають від нудьги у своїх маєтках.

Ось історія Превана. Вирішуйте самі – чи бажаєте ви збільшити його славу й упрягтися в його тріумфальну колісницю. Лист ваш мене і справді стурбував, і я з нетерпінням чекаю відповіді розумнішої й яснішої на те, що я писав вам у своєму останньому листі.

Прощавайте, чарівний друже, остерігайтеся забавних або химерних думок, які вас занадто легко спокушають. Подумайте про те, що на обраному вами терені недостатньо одного лише розуму та що один необережний крок стає непоправним лихом. Дозвольте, врешті, дружньому застереженню керувати іноді вашими забавами.

Прощавайте. Все ж я люблю вас так, ніби ви стали розсудливою.

Із ***, 18 вересня 17…

Лист 80

Від кавалера Дансені до Сесілі Воланж

Сесіль, дорога Сесіль, коли ж настане час нам знову побачитися? Хто навчить мене існувати далеко від вас? Хто дасть мені на це сил і мужності? Ніколи, ні,