Читати книгу - "Драконяча пропозиція, або Лапу і хвіст тобі у подарунок, Ліра Куміра"

Я дочекалася ранку, нерухомо лежачи в ліжку. Хоча б трохи вдалося заспокоїтись — істерика відступила, але тепер переді мною виникла інша, неминуча проблема: як дивитися Ліаму та його брату в очі? Я знала, що вони все зрозуміють. Особливо Міар. Він мовчав, хоча точно знав, що сталося. Чому? Пожалів мене? Тепер я розуміла його мовчання. На його місці я, мабуть, ненавиділа б саму себе.

Зібрала всі сили, щоб прийняти важливе рішення: треба уникати братів. Принаймні поки що. Часу, аби зібратися з думками, не вистачало, але я сподівалася: якщо знати розклад Ліама, це стане набагато простіше. Спершу треба вмитися, зібратися і вийти з палати. А далі — реабілітація. Треба чимось себе зайняти, поки Міла дізнається про стан Ліама.

План був простим. Я мала стати на ноги якомога швидше. У прямому й переносному сенсах. Звісно, Міар міг зруйнувати мої наміри за кілька секунд — зі своєю швидкістю він здатен наздогнати мене будь-де.

Проте я відкинула ці думки. Реабілітація вимагала повної зосередженості. У кімнаті на мене вже чекала Ягулька. Лише побачивши її, я відчула: ця зустріч стане важливою. Туманні спогади почали повертатися, а разом із ними — рішучість. Ледь опинившись поруч з бабусею, я схопила її за руку.

— Ніка, зараз не твоє заняття, — усміхнулася вона, але руку не відпустила, продовжуючи мене тримати. — Я зараз займаюся з іншою дівчиною.

Тільки тоді я побачила її ученицю — маленьку дівчинку, яка вперто намагалася встати, хоч одна з її ніг була коротшою. Мені стало соромно, що я перервала їх.

— Ягулька, я все згадала! — швидко вимовила, сподіваючись на розуміння. Її підтримка завжди була мені важлива, і я знала, що Перша стражниця Перегір'я знову допоможе.

Але реакція була несподіваною.

— Ніка, мене звуть Єгуліна Тимофіївна. Думаєш, мені подобається ця «Ягулька»? — Вона стиснула губи, і я зрозуміла, що зробила помилку.

— Вибачте, Єгуліна Тимофіївна, — пробурмотіла, зніяковіло опустивши голову.

— Нічого, — зітхнула вона. — Раз ти тут, не сиди без діла. Повторюй вправи.

Я зітхнула з полегшенням: хоча б не вигнала. Сіла за апарат і почала працювати. Час летів, а я відчувала, що просуваюся вперед. Єгуліна Тимофіївна кілька разів підходила, виправляла техніку, але переважно була поруч із дівчинкою.

Два години минули, і я покотила до душу, і тільки після цього поспішила до Міли, яка мала для мене новини.

— Де ти була? — зустріла вона мене на порозі. — Телефон залишила! Твої батьки заходили. І ще… Нагорний-старший приходив.

— Хто?

— Брат Ліама, — уточнила Міла. — Операція пройшла успішно, він вже прийшов до тями.

Моє серце забилося швидше.

— Він чекає на тебе, — додала дівчина, але явно отримала не той результат, на який сподівалася.

— А Міар? - Я планувала спочатку все прорахувати.

— Поїхав. Але просив, щоб ти провідала Ліама, - от тільки в мої плани це не входило.

Тим часом Міла вколола ліки, нагадала про телефон та залишила мене наодинці зі своїми думками. Спочатку я вирішила подзвонити мамі, щоб заспокоїти її, а потім... потім сховатися. Я була не готова до зустрічі ні з Ліамом, ні з його братом.

Втім, уникати Міара довго не вдалося. На третій день він перехопив мене просто біля дверей.

— Ніка, що відбувається? Нам потрібно поговорити, — його погляд був гострим.

Я важко зітхнула та повернулася в палату, помітивши, як мій співрозмовник послішив слідом.

— Розказуй, — вимагав хлопець, щильно закриваючи за собою двері.

— Я згадала, — прошепотіла, але він лиш підвів брову.

— І?

— Як це «і»?! — зірвалася. — Через мене це сталося! Через мене Ліам втратив крила, втратив дракона! Як я можу дивитися йому в очі?

— А ти подумала, що Ліам сам зробив цей вибір? — його слова вдарили сильніше, ніж я очікувала. — Він дорослий, і знав, на що йде. А твоя втеча лише ранить мого брата. - Я не знала, що відповісти. Стояла, ніби громом уражена.

— Відійди! — рикнула, намагаючись виїхати.

— Куди ти?

— До нього. Буду просити пробачення, - вигукнула вже з коридору, швидко наблюжаючись до потрібного мені крила

— Він не сердиться. Але ти справді дурна, — усміхнувся старший дракон, виходячи слідом за мною, тоді як я вже була біля палати Ліама.