Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

Розчарована... Я настільки відчула себе сьогодні розчарованою, що анічогісінько мені не хотілось. Одразу так зраділа, хоч і не показала цього, урокам французького, а тепер засмутилась від нереалізованості задуму. Ще й, не розумію, що мене більше тішило, а нині що більше засмучує — можливість вивчення мови моїх найулюбленіших пісень чи той факт, що репетитор цієї мови мій колишній коханець?

Насправді я ще колись давно, у період своєї закоханості у Сашу, потайки бажала, аби він навчав мене французької. Але я не могла попросити в нього про цю послугу, знаючи, що він повертається до дружини. Та й хотілось мені, щоб він сам це запропонував. Ті милі моменти, коли він просив повторити мене за ним певні базові або складні слова французької я не рахую... А нині ж... Нині все сталося за допомогою Марфи — вона зробила те, на що я сама не наважувалась. А втім — нічого дивного. Ця дівчина вольова та характерна й вона не одноразово була мені підтримкою.

Ми з нею познайомились на курсах, перукарів, з по створенню гламурних зачісок. Таке собі підвищення кваліфікації. Щоб отримати сертифікат після проходження курсу, потрібно було виконувати завдання. Звісно ж, метою завдання була гарно створена зачіска на живій моделі. І от у процесі роботи в мене стався форс-мажор — хтось поцупив мої засоби для волосся, серед яких був мус і тому подібне. Я розгубилася. Ще б трохи і я б впала у відчай, але — Марфуся, що хрещена фея Попелюшки, виручила мене й поділилась усім необхідним. Але цей випадок не став початком нашої міцної, справжньої дружби. Ми б і подругами не були, якби випадковим чином не влаштувалися в одну і ту ж перукарню працювати через деякий час. Там ми згадали ті курси та почали тісно спілкуватися, вирішивши, що подібні збіги — це знаки долі.

Так Марфуся і стала моєю підтримкою та мотиваторкою. Чи то тема торкалася одягу, який я вважала надто гарним, щоб його купувала я, чи то хлопців, на побачення з якими я ніяк не наважувалась — моя подруга до всього мене підштовхувала й вірила в мене. А щодо моїх потаємних бажань і мрій — тим паче. Марфуся діяла з кращих спонукань не раз і за її участі була втілена не одна моя ідея та не одне бажання. Навіть на нашому з Харитоном весіллі ми з ним станцювали такий перший танець, про який я тільки й мріяла, завдяки Марфі! Тому я нині навіть не здивована новиною про Париж і курсами іноземної мови. Від такої подруги іншого й не очікуєш.

І тому сьогодні ввечері, коли мій чоловік зателефонував годину тому та повідомив, що додому повернеться після десятої, я сповістила цю радісну звістку своїй подрузі та зовиці. Марфуся вранці питала, чи вільна я, тобто, чи буду одна, бо вона шукала няньку на вечір для сина, адже вони з Вадиком мали б йти на день народження до своїх кумів, що не надто зручно з малою дитиною.

Вже за пів години Марфуся привозить Даню до мене.

— Ти ж моя чарівниця! Це мій братик знову десь завіявся і тому ти маєш можливість чаклувати, так? — знявши з малого верхній одяг, звертається до мене емоційна подруга.

— Вгадала, — коротко відказую, бо пояснення зайві не треба.

Ми обидві знаємо, що Харитону, ймовірно через мій стан, не подобається бавитися з малятами. Він говорить, що прив'язуватися до жодної дитини не стане і йому краще уникатиме всіх малих, аби потім не жалкувати, що ми бездітні. Я ж так не можу. Малі дітки тягнуться до мене, а я до них. Залюбки глядіти викликаюсь і свого похресника. Між іншим, який за два тижні, поки я його не бачила, пристойно підріс.

— Який кавалер! Даничку, ти так підтягнувся! Скоро й татка перегонеш зростом? — жартую, виціловуючи малого, поки той заливається сміхом.

— Ой, кому смішно, а кому й не дуже. Не встигаю йому гардероб оновлювати! Уяви собі, кума! — скаржиться Марфуся.

— А що ж ти хотіла, матуся? "На виріст", як наші батьки робили, ти ж не хочеш купувати, то терпи тепер щоразу гардеробні оновлення. Так, Даню? Я маю рацію? — жартівливо питаю у хрещеника А той, замислюється та й погоджується зі мною, киваючи головою, вже за мить.

— От розумнички знайшлись! — і собі веселиться кума. — Лікусь, як бачу настрій в тебе пречудовий. Не підкажеш у чому секрет? Хоча ні — мовчи! Відповідь сама знаю... Ану, давай зізнавайся, скільки слів французьких за сьогодні вивчила?

Почувши таке запитання подруги, весь мій гарний настрій вирішує випаруватися.

— Слів? Нуль, — кажу правду.

Вираз обличчі Марфи показує, що вона так само розчарувалася новині, як і я нещодавно.

— Тобто? Сашко переніс урок?

— Скасував.

— Це стосується лише сьогоднішнього уроку?

— Всіх.

— Не може бути!

Реакція моєї темноволосої дівчинки дивує. Вірогідно, вона новину сприймає дуже близько до серця.

— Може. Олександр сам анулював домовленість і повідомив про це Харитошу.

— То це мій брат тобі таке сказав?

— Він. Саме так.

— Зачекай хвилинку...

Раптово матір малого бешкетника, котрий бавиться тихенько своєю машинкою на підлозі, концентрує всю увагу в дисплей свого телефону, чим, навіть, лякає мене. Майже одразу її пальці спритно починають щось друкувати. Та не минає й двох хвилин, як з її вуст зривається коротенька лайка.

— Марфусь! — нагадую їй про присутність її дитини поруч.