Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

— Лікусь, скажи, ти хочеш вчити французьку? — замість пояснення своїх слів, запитує мене чорнявка та досі диктує щось у телефоні. — Саша стверджує, що це ти відмовилась від вивчення французької під його керівництвом, а він нічого не скасовував.

Попри десятка різних слів, мій слух ріже оте Марфусине "Саша"...

— Що?.. По-перше, звідки ти це знаєш? А п-друге, з якого дива Олександр на мене наговорює? — гублюся в новій інформації.

— Я спитала у Саши. Він каже, що хоч зараз готовий тебе навчати. Але з уроками не склалось, бо це Харитон йому сказав, що ти подумала й вирішила нічого не вчити... От же жук!

— Ти про що? — Не одразу тямлю, про якого жука ідеться.

— Про те, що, здається, давно я стусанів братику не давала, — зле бурчить Марфа. — Та нічого! Я не дозволю йому вважати тебе його власністю!.. Ану, Лікусь, диктуй свій емайл або месенджер абощо! Сашу цікавлять твої контакти. Він згодний завтра провести тобі урок, замість сьогоднішнього пропущеного, — не відриваючи, ні очей, ні пальців, від телефону, заявляє вона.

Мені стає зненацька душно.

— Марфусик, поясниш?

— Що тобі не зрозуміло? Диктуй контакти і завтра о третій вмикай Zoom. Будеш вчити французьку.

— Ні — не це поясни... Звідки в тебе номер телефону Олександра? — зрештою вилітає з моїх вуст необмірковане достатньо добре питання. Ситуація здається мені підозрілою. Спершу вони фліртували, а потім обмінялись контактами... Які швидкі! І чи варто, дізнавшись, що вони спілкуються, займатись тепер із Сашею?