Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 3"

— Хочеш погратися в сніжки? — спитав він Пабло. — Хочеш сніжками покидатися?

— Що? — спитав Пабло. — Що це ти вигадав?

— Нічого, — відповів Роберт Джордан. — Твої сідла добре вкриті?

— Так.

Тоді Роберт Джордан сказав по-англійському:

— Що ж, тепер доведеться годувати коней зерном. Чи пустити їх, і нехай самі відкопують пашу з-під снігу?

— Що?

— Нічого. Це вже твій клопіт, братику. Я звідси пішки піду.

— Чому ти заговорив по-англійському? — спитав Пабло.

— Не знаю, — відповів Роберт Джордан. — Якщо я дуже втомлюся, то іноді говорю по-англійському. Або як дуже злюся. Чи, скажімо, коли десь не поталанить. Коли мені дуже не щастить, я говорю по-англійському просто, щоб почути звук цієї мови. Вона дуже заспокоює. Раджу тобі спробувати при нагоді.

— Що ти там кажеш, Ingles? — спитала Пілар. — Наче щось дуже цікаве, тільки ні слова не можна зрозуміти.

— Нічого, — відповів Роберт Джордан. — Я сказав по-англійському «нічого».

— Ну, то краще говори по-іспанському, — сказала Пілар. — Бо по-іспанському це і коротше, і простіше.

— Атож, — сказав Роберт Джордан.

Але слухай, подумав він, слухай, Пабло, слухай, Пілар, і ти, Маріє, і ви, двоє братів там, у кутку, чиї імена я забув і муситиму пригадати, — якби ви знали, як я іноді втомлююся від цього! Від цього, і від вас, і від себе, і від війни, і взагалі чому, ну, чому пішов оцей сніг? Слово честі, це вже забагато. Ні, неправда. Нічого не буває забагато. Треба просто сприйняти це як факт і перебороти, а тепер облиш ойкати, як оперна примадонна, і змирися з тим, що йде сніг, адже ти вже начебто змирився кілька хвилин тому, і думай про те, що ти мусиш з'ясувати, як там із Циганом, і піти по старого. А все-таки треба ж було! Сніг тепер, наприкінці травня! Гаразд, облиш, сказав він собі. Годі. Адже це отой келих. Як там сказано про келих? Треба або зміцнити пам'ять, або не гратися в цитати, бо, коли не можеш точно пригадати цитату, вона переслідує тебе, як забуте ім'я, і потім ніяк не можеш здихатися її. Як же там сказано про келих?

— Дай мені келих вина, — сказав він до Пабло по-іспанському. Потім: — А снігу випало багато, га? Mucha nieve.

П'яний звів на нього очі й вищирив зуби в посмішці. Потім кивнув головою й ошкірився знову.

— Ні тобі наступу, ні тобі avіones[51], ні тобі мосту. Тільки сніг, — мовив Пабло.

— Гадаєш, це надовго? — спитав Роберт Джордан, сівши поряд із ним. — Гадаєш, сніг буде сипати ціле літо, га, Пабло?

— Ціле літо не буде, — відповів Пабло. — А сьогодні й завтра буде.

— Чому ти так гадаєш?

— Заметілі бузають різні,— сказав Пабло поважно й повчально. — Іноді заметіль приходить із Піренеїв. Тоді вона несе з собою великий холод. Але для такої тепер уже запізно.

— Так, — мовив Роберт Джордан. — І на цьому спасибі.

— А ця заметіль із Кантабріко, — вів далі Пабло. — Вона йде з моря. Коли вітер дме в цей бік, завжди буває сильна заметіль і багато снігу.

— Звідки ти все це знаєш, приятелю? — спитав Роберт Джордан.

Тепер, коли його лють минула, заметіль п'янила його, як завжди п'янила всяка буря. Під час бурану, шторму, раптового шквалу, тропічного урагану, літньої грозової зливи в горах він відчував незвичайне піднесення. Воно було як сп’яніння від бою, тільки чистіше. І в бою дме вітер, але гарячий — сухий і гарячий, як спечені уста, і дме він різкими поривами — гарячий, з курявою; здіймається й вщухає, мінливий, як щастя в бою. Цей вітер він знав добре.

Але заметіль — це зовсім інше. В заметіль можна близько підійти до лісового звіра, а він не злякається тебе. Звірі наосліп блукають у лісі, і часом олень підходить до самої хатини й стоїть під стіною, ховаючись від вітру. В заметіль можна під'їхати верхи до лося, і він подумає, що то інший лось, і потюпає тобі назустріч. В заметіль завжди здається, ніби ворогів узагалі не існує. В заметіль вітер дме з ураганною силою, але він чистий, і в повітрі вирує білина, і все довкола змінюється, а коли вітер вщухає, настає тиша. От зараз справжня заметіль, і, власне, нею можна тішитися. Вона звела все нанівець, але нею можна тішитися.— Я багато років був погоничем, — сказав Пабло. — Ми перевозили через гори товари на великих возах: вантажних машин тоді ще не було. Тоді я й навчився вгадувати погоду.

— А як ти пристав до руху?

— Я завжди був лівий, — сказав Пабло. — І нам часто доводилося зустрічатися з людьми з Астурії, а вони там усі політично розвинені. Я завжди був за Республіку.

— А що ти робив перед початком війни?

— Працював у одного ліверанта в Сарагосі. Він постачав коней для кориди й для армії. Там ми й з Пілар зустрілися, вона тоді була, як сама тобі розповідала, з матадором Фініто де Паленсія.

В голосі його бриніла гордість.

— Слабенький був матадор, — озвався з-за столу один із братів І глянув на спину Пілар, що стояла перед вогнищем.

— Он як? — сказала Пілар і подивилась на нього. — Слабенький, кажеш?

Стоячи перед вогнищем у печері, вона раптом побачила його, маленького, смуглявого, завжди поважного, побачила його сумні очі, й запалі щоки, й змокрілі чорні кучері над лобом, де тісний тореадорський капелюх залишив червону смужку, якої ніхто, крім неї, не помічав. Вона побачила, як він стоїть навпроти п’ятирічного бика, навпроти рогів, якими той щойно високо підкинув коня і всією силою могутньої шиї підіймає його все вище й вище, разом із вершником, який штрикає в шию вістрям піки, все вище й вище, аж поки кінь не впав нарешті на землю, відкинувши вершника до дерев'яного бар'єра, а бик, нахиливши товстезну шию й наставивши роги, кинувся вперед, щоб добити коня. Вона побачила, як Фініто — цей «слабенький матадор» — стоїть перед биком, обернувшись до нього боком. Вона виразно побачила, як він намотує на держак важку фланелеву мулету, обважнілу від крові, якою вона просякла, коли він проводив нею над головою бика й мокрим, лискучим загривком і далі над спиною, до хвоста, коли бик кидався вперед і бандерильї дзвеніли. Вона побачила, як Фініто стоїть за п’ять кроків від рогів бика, що важкою брилою застиг на місці, стоїть боком до бика, й повільно підносить шпагу до рівня плеча, й націлює вістря шпаги у точку, якої ще не може побачити, бо її не видно за головою бика. За мить помахом важкої, мокрої