Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Портрет Доріана Ґрея 📚 - Українською

Читати книгу - "Портрет Доріана Ґрея"

322
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Портрет Доріана Ґрея" автора Оскар Уайлд. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 75
Перейти на сторінку:
скрушно хитаючи головою.

Лорд Генрі на мить споважнів:

— Це просто жахіття, що нині позаочі заведено говорити про людину чистісіньку правду.

— Він і справді невиправний! — скрикнув Доріан, нахилившись через стіл.

— Мабуть, що так, — сміючись, погодилась леді Нарборо. — І ще я хочу сказати, що коли всі ви аж так до смішного носитеся з мадам де Ферол, то я й собі мушу ще раз одружитися, щоб іти в ногу з часом.

— Ви більш ніколи не одружитеся, леді Нарборо, — заперечив лорд Генрі. — Ви були занадто щасливі в родинному житті. Жінка одружується вдруге тільки тоді, коли перший чоловік був їй осоружний. Чоловік же одружується вдруге, тільки коли перша жінка була йому дуже люба. У шлюбі жінки шукають щастя, а чоловіки — ризикують ним.

— Нарборо був не такий і бездоганний, — зауважила господиня.

— Інакше ви б його не любили, леді Нарборо, — сказав лорд Генрі. — Жінки люблять нас за наші вади. І коли вад цих достатньо, вони прощають нам усе, навіть розум… Боюся, ви ніколи більше не запросите мене на обід, леді Нарборо, однак це все щира правда.

— Авжеж, правда, лорде Генрі. Якби ми, жінки, не любили вас за ваші вади, де б ви всі поділися? Жоден з вас ніколи б не одружився, і всі ви так і ниділи б нежонатими одинаками. Щоправда, воно вас не надто й змінило б. Адже й тепер усі одружені чоловіки живуть, як одинаки, а всі одинаки — як чоловіки.

— Fin de siecle[116], — пробурмотів лорд Генрі.

— Fin du globe[117], — підхопила господиня.

— Радше б уже fin du globe, — зітхнув Доріан. — Життя — це велике розчарування.

— Ох, мій любий, не кажіть мені, що ви вичерпали життя! — вигукнула леді Нарборо, натягаючи рукавички. — Коли я чую такі слова від чоловіка, то це означає, що Життя вичерпало його. Одна річ лорд Генрі — він людина зіпсута, або і я — я теж часом не від того, але ви — ви створені для добра, у вас на лиці написано це. Ні, я таки мушу знайти вам гарну дружину. Лорде Генрі, ви не думаєте, що містерові Ґрею слід одружитись?

— Я ж йому завжди про це торочу, леді Нарборо, — мовив лорд Генрі з поклоном.

— Отже, нам треба підшукати йому добру партію. Я сьогодні ж пильно прогляну Дебрета[118] і складу список найвідповідніших кандидаток.

— І вкажете їхній вік, леді Нарборо? — запитав Доріан.

— Неодмінно, тільки, певна річ, трохи підкоригувавши. Але квапитися з цим не можна. Я хочу, щоб це був, як кажуть у «Морнінґ пост», гідний шлюб і щоб ви обоє були щасливі.

— Які нісеніття плетуть у нас про щасливі шлюби! — обурився лорд Генрі. — Чоловік може бути щасливий з якою завгодно жінкою, аби лиш він її не кохав.

— Ну й цинік же ви! — скрикнула леді Нарборо, відсунувши назад свій стілець і кивнувши леді Рекстон. — Ви мусите невдовзі завітати до мене ще раз, лорде Генрі. Ви дієте куди збудливіше, ніж усі ті тонізуючі засоби, які прописує мені сер Ендрю. Тільки скажіть завчасу, кого б вам хотілося бачити в мене. Я вже докладу всіх зусиль, щоб це було цікаве товариство.

— Мені до вподоби чоловіки з майбутнім, а жінки з минулим, — відповів лорд Генрі. — Тільки боюся — чи не зібралося б у такому разі саме жіноцтво?

— Боюся, що так, — засміялася господиня, встаючи з-за столу. — Ой, пробачте, моя дорога, — обернулась вона до леді Рекстон, — я й не завважила, що ви ще курите.

— Пусте, леді Нарборо, — я таки справді забагато курю. Треба потроху стримуватись.

— Ні-ні, не треба, леді Рекстон, — сказав лорд Генрі. — Отримання — нещадна річ. Обмежитись лише необхідним — це наче вдовольнитися буденною їжею, тоді як дати волю своїм потягам і примхам — це розкошувати на пишному бенкеті.

Леді Рекстон з цікавістю подивилась на нього.

— Неодмінно завітайте якось до мене, лорде Генрі, — і поясніть мені це докладніше. Ваша теорія просто захоплює! — промовила вона, випливаючи з їдальні.

— Ну, ми йдемо нагору, а ви ж дивіться, не надто довго бавтеся тут політикою та лихослів’ям, — кинула леді Нарборо з порога. — Приходьте скоріш, бо ми всі там ще пересваримось!

Чоловіки засміялися. Містер Чепмен, що сидів край столу, повагом підвівся і перемістивсь на чільне місце. Доріан Ґрей і собі встав і підсів до лорда Генрі. А містер Чепмен заходився просторікувати гучним голосом про хід справ у Палаті громад, беручи на глум своїх супротивників. Час від часу поміж вибухами сміху з його уст зривалося страшне, як на англійський розум, слово «доктринер». Він підносив британський стяг на вежах

Думки і пнувся виставити спадкову британську глупоту — яку він оптимістично називав «англійським здоровим глуздом» — за справжній підмурівок Суспільства.

Лорд Генрі усміхнено слухав його. Потім обернувся і глянув на Доріана.

— Вам тепер наче вже краще, мій друже? — спитав він. — За обідом ви мали кепськуватий вигляд.

— Ні, Гаррі, я здоровий. Лише втомився, та й усе.

— А вчора ви були в доброму гуморі і зовсім зачарували маленьку герцогиню. Вона мені сказала, що збирається до Селбі.

— Так, вона обіцяла приїхати двадцятого числа.

— Разом з Монмаутом?

— Звісно.

— Він мені набрид страшенно — майже так само, як і їй. А вона дуже розумна, навіть занадто як на жінку. їй бракує незрівнянного чару жіночої слабкості. Бо ж саме через глиняні ноги золотий ідол стає безцінним. А ніжки герцогині хоч і дуже гарні, проте не з глини. З білої порцеляни, коли хочете. Ніжки герцогині пройшли крізь вогонь, — а те, що вогонь не нищить, він загартовує. Ця жіночка чимало вже звідала в житті.

— А відколи вона в шлюбі? — поцікавився Доріан.

— Вона каже — цілу вічність. Але згідно з «Книгою перів», здається, років з десять. Щоправда, втратити десять років з Монмаутом — це майже, як вічність… А хто ще буде?

— Вілловбі і лорд Регбі з дружинами, наша нинішня господиня та Джефрі Клаустон — тобто звичайне наше товариство. І ще я запросив лорда Ґротріана.

— О, він мені подобається, — мовив лорд Генрі. — Багато хто не терпить його, але я гадаю, що це зовсім безпідставно. І коли часом він занадто вифрантиться, то цей гріх покриває його надзвичайна освіченість. Він

1 ... 54 55 56 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Портрет Доріана Ґрея», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Портрет Доріана Ґрея"