Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

навпаки, в тому романі («Іван Грозний») автор глорифікує царя Івана IV, отже, роман є не лише московський націоналістичний, але й монархічний. І за цей монархічний роман московський «комуністичний» (?) уряд заплатив авторові півтора мільйона рублів гонорару — нагороди. Виключний випадок? Москвини за останні 40 років перевидали кілька разів великими накладами ПОВНІ збірки творів своїх класиків, отже, буржуазних, царських, не соціялістичних. Видали повні збірки, с. т. не викинули протисоціялістичні, аби лишень були МОСКОВСЬКІ.

Це 100% націоналістичне московське протегування особливо ясно видко у ставленні уряду СССР до НЕмосковської літератури, мистецтва, науки. З 300 українських письменників уряд СССР постріляв чи знищив у концентраках 270, с. т. 90%. Може, за те, що, наслідуючи А. Толстого, писали романи про свого гетьмана Івана Мазепу? Серед тих 270 постріляних було багато таких, які плюгавили українських мазеп і «мазепинство», а решта (за малими виїмками) прославляли соціялізм, а не український монархізм, як Толстой московський. Уряд СССР не видав ані одної повної збірки творів, ані одного українського письменника, навіть Т. Шевченка. Видали лише «Вибрані твори», і лише 3–5 письменників, і завжди глумливо манюсінькими накладами. Уряд СССР видав кількадесят повних, грубих московсько–чужомовних словників. Ані однісінького українського (повного) не видав.

І ось при такому ставленні можновладного уряду СССР до московської і до української культури українці в СССР створили більше, як москвини. Москвини в СССР не створили московської національної наукової термінології, а вживають ту стару сапамаху, що про неї ми говорили в VII розділі. Українці створили свою чисто 100% українську наукову термінологію, яка може бути зразком для інших слов’янських мов своїм щиро слов’янським характером. І зробили це голодні і холодні, працюючи в кабінетах у кожухах, бо уряд СССР не давав грошей на опал, а українським академікам платив … 10 центів місячно (не по півтора мільйона, як своїм Толстим). Гірше того! Складали ті свої словники під цівкою нагана Москвина, який загрожував постріляти їх власне за складання тих словників. І за таких фантастично неймовірних умов українці зробили за 10 коротеньких років культурну працю, на яку за далеко ліпших умов інші нації витратили сотку років. І за цю працю уряд СССР авторів словників постріляв, а їхні словники попалив.

Точну аналогію бачимо на еміграції. (Хіба за винятком того, що москвини не можуть стріляти українців, хоч нищать їх іншими способами, напр., купують за долари членів т. зв УВАН чи всяких «інстітутав ізучєнія Расіі»).

«Американці» дали московським емігрантам понад один мільйон доларів на розвиток московської (імміграційної) літератури, мистецтва, науки. І ми не бачимо ані одного твору московського емігранта, вищого за пересічний рівень. Українські емігранти не дістали ані цента ні від кого (від тих же «американців» дістали мізерних парудесят тисяч наші москвофіли), але мають кількадесят великих праць, із них деякі вже видали за свої власні гроші. Досить велика московська іммігрантська інтелігенція в Америці не створила нічого вартого уваги. Українські прості селяни емігранти з маленькою горсткою інтелігенції створили таку могутню організацію, як, напр., «Український Народній Союз», який щороку видає тисячі доларів на розвиток української культури і визвольну боротьбу України. Ось так у щоденному практичному житті виявляється різниця в духовості народів.

«Наша матушка Русь (с. т. Московщина. — П. Ш.) якби і провалилася крізь землю, то нічогісінько, ані найменшого цвяшка в світі була б не захитала; все в світі спокійненько лишилося б на свойому місці, бо ж навіть і самовар, і лапті, і дуга, і батіг — оці наші славні національні продукти — не нами, москвинами, видумані» (І. Тургенев). «Наш московський розум так створений, що у нас нова думка і не виходить з попередніх, але якось виникає раптово, майже не лишаючи по собі сліду. Ми, москвини, не вивчаємо, а вгадуємо. Ми надзвичайно спритно привласнюємо чужі винаходи, але самі не можемо щось винайти» (П. Чаадаев. «Філасафічєскіє пісьма»).

Московський уряд, переконавшись на гіркім досвіді, що «від бика не дістанеш молока», с. т. ніякі «прянікі і кнути» не зроблять з Москвина творця нових ідей, винахідника, примушений був вдатися до свого старого і єдино можливого для москвинів способу — позичати чи красти в європейців. Для того уряд створив установу — не знану ніде в світі щодо розміру — для масового «систематичного слідкування за новими винаходами чи удосконаленнями в науці, головне в техніці. В тій установі працюють понад 10000 перекладачів з чужих мов на московську. Вони переглядають тисячі наукових і технічних журналів і перекладають усе, що знайдуть нового. В ЗСА є подібна установа; в ній працює 18 перекладачів.

Звідки така, незвикла у москвинів, любов до науки, та ще і «єрєтічєскай» (за теперішньою їхньою термінологією — «буржуазнай»). Ця їхня раптова «любов» не до науки, але до тої техніки, що збільшує військовий потенціял: всі ті журнали і книжки є технічні. Москвини бояться переочити якийсь новий винахід. Секретні винаходи, що їх не опубліковується, москвини просто крадуть. Грошей на тайних своїх агентів в цілому світі не жаліють. З журналів та книжок нетехнічних москвини визбирують усе, що вони можуть вжити в «холодній війні». Наприкінці наведемо ще один голос розумного Москвина.

«…Пасивність, нерухомість, тупа байдужість, цілком не християнське терпіння, брак бажань, брак любови не лише до чогось далекого, високого, святого, але навіть до близького, до свого, до самого себе, взагалі брак всякої любови до будь–чого — ось наші, московські, дійсні, часом скриті почування. Всі наші (с. т. московські. — П. Ш.) почуття походять з хаосу. Нахил до первісного, до плоского, до примітивного — ось наші природні смаки. Страх висоти. Страх глибини. Боїмось усього многогранного і складного. Нахил до всього рудиментарного, механічного, відірваного. Нелюбов до органічного, до цілісного. Нелюбов до силогізму; якийсь страх і безпорадність перед ним, як це зауважив ще П. Чаадаев. І вражаючий брак цікавости, лінивство думки, що так бентежило А. Пушкіна. І, як наслідок цього всього, — брак любови до культури, бо ж культура, по–перше, є складна, а ми любимо все просте, а по–друге — культура є любов життя, а ми ж, москвини, є діти хаосу, с. т. смерти, отже, любити життя не можемо…

Культура складна, і культура — це порядок, лад. А ми ж діти хаосу, що є безлад і безпорядок. Культура — це гієрархія вартостей, а ми любимо рівність хаосу і знати не хочемо жодної гієрархії вартостей. Культура — це світло, а наші, звиклі до темного хаосу очі, не зносять світла. Культура — це творчість, а ми, москвини,