Читати книгу - "Том 11"

вночі її й схопило знов. Отож я, прийшовши у 4, провозилася з годину з Оксаною, а в 8 уже встала, таки до Оксани, бо вона плакати почала. Зміряла їй температуру, а в неї 40,2°, ну, тут, звісно, по лікарів мама побігла, а я тим часом дала деяку раду Оксані сама, температура упала на градус (39,1), Оксана заснула, а як прокинулась, то вже було їй значно ліпше. Лікар каже, що нічого серйозного нема, а просто «желудочное страдание», посадив на дієту, казав лежати і приписав деякі «животкові» средства. Сьогодні їй нічого собі, жар середній (38°) і вже видно, що нічого страшного нема, а вчора то не раз насувалася думка, чи не тиф часом. Вчора я цілий день то коло Оксани сиділа, то куняла, а ввечері, як все заспокоїлось, заснула, вночі вставала до Оксани, потім думала йавіть листа сього скінчити, але сон переміг.

Тепер скінчу, бо пора йти малюватися. Буду писать тобі часто, хоч одкритки, таки справді, бо вже не буде більш ні рефератів, ні зібрань, а все інше і не так томить, і не стільки часу забирає. Увесь сей час, відколи приїхала, се було щось страшенне!

Міцно цілую тебе, Лілеєнько моя.

Твоя Леся

100. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

26у 27 квітня 1900 р. Київ 14.1 V 1900

Христос воскрес!

Лілея моя лілейная! Аж тепер можу тобі написати, а то при найліпшому бажанні не могла. Діло в тім, що передсвятковий час пройшов дуже сутужно і втомно для мене: спочатку ото слабувала Оксана, як ти знаєш, і я навіть боялась для неї якогось тифу, бо здіймалось багато вище 40°, однак пролежала вона тиждень і встала здорова, хоч і тепер живіт часто болить, але то вже так собі, звичайним способом. Ледве тільки встала Оксана, злягла Дора, була у неї пропасниця, але дуже сильна, так що цілий страсний тиждень був з нею клопіт. Обидві пацієнтки, в міру того, як слабли, переходили в мою хату, і я їх уночі гляділа. Наші старші тим часом виїздили: спочатку їздив у Колодяжне папа, а далі, на страсному тижні, мама, отже, мені прийшлось і передсвятковий клопіт взяти на себе, правда, остатніх два дні мені трохи помагала Оксана, але я не хотіла багато її помочі, бо вона ще тоді не оправилась як слід по своїй слабості. Ходила я і на базар, пекла мазурки, шила, прибирала, гляділа Дори, приймала навіть гостей при всьому тому: приїздив Френкель і Серг[ій] Костянтинович], а крім того, заходили різні чоловіки, вигнані жінками з дому на страсному тижні «за ненадобностью». Межи всім тим їзда на Креща-тик, вставання вночі до Дори і т. і. не лишали й хвилини вільного часу. Думала вже на свята взятись до писання листів і уліт, «но не тут-то было»; вже в першу великодню ніч мусила я сама себе одливати водою, бо Оксана і Дора спали, а більш нікого дома не було (мама ще не приїхала була, а папа і Микось по церквах ходили). На пертий день, як завжди, цілий хаос візитів і всякого вештання, а ввечері був уже в мене такий грандіозний припадок, які тільки після вприскуваннів та в Ялті бували, та так він мене розтрусив і приголомшив, що я вже більш нікуди не вилазила в дальші чотири дні, боролась між тремтінням і апатією і зовсім жити не хотіла. Оце тільки сьогодні, здається, прийшла в норму і вже беруся до листів.

15/IV. Вчора не прийшлося скінчити листа. Заходилась мама вибиратися в Гадяч, ну, і не вибралась, а виїхала сьогодні рано, але вже ти знаєш, що як мама вибирається в дорогу, то вже тоді комусь листи писати трудно. Писала я тобі, що вже візьмусь до роботи спокійно, але, здається, знов того спокою не буде. Щось Оксана знов на живіт скаржиться, і жар, і голова болить, коли б знов так не було, як перед святами. Послали ми по лікаря, почуємо, що скаже. їй, певне, прийдеться довго і серйозно той живіт лічити, бо щось він у неї взагалі часто дає про себе знати. Правда, що тут ще й свята не в пору прийшлись: не вспіла як слід одужати, а тут почались різні гулянки і їда без розбору, усяке холодне м’ясо та солодке тісто, а тепер маємо знов роботу. Я вже чогось аж лиха, сказати по правді.

Папа сього вечора виїздить, посилає губернатор кудись на ревізію, отже, знов останусь сама з слабою Оксаною. Сподіваюсь, що, може, їй доктор чим-небудь спинить ту животову лихорадку (воно найбільш на лихорадку похо-же). У всякім разі сподіваюсь собі з того всього нового припадку, бо й так ще не зовсім прийшла в себе, то не можу об’єктивно відноситись ні до слабості Оксаниної, ні до її звичайного при слабості тону (ти пам’ятаєш, як то нас діймало часом при скарлатині?). Се дуже глупо і навіть неальтруїстично звертати увагу на якийсь там «тон» слабої людини, але часом таки прикро буває... Ну, се вже дурниці, аби тільки вона врешті здорова була. Властиве, боятись нічого, бо, очевидно, се якась гастрична лихорадка, і коли я неспокійно відношусь, то сьому винні тільки мої нерви. Шкода, правда, що замориться вона дуже, надто ввиду екзаменів се погано. У них з Дорою після скарлатини таки дуже неврівноважені організми стали, і слід би їм взагалі стерегтись, та вони сього не вміють.

Однак годі вже про слабість, давай ще про щось інше.

Великодні гості вже роз’їхались. Френкеля ми мало бачили: перед святами був раз і поїхав до батька, потім по святах знов з’являвся раз на нашому горизонті і знов зник, певне, поїхав у Полтаву. Він все такий, як був, не змінився. Казав, що поїде літом за грапицю, головно в Берлін, але буде і в Парижі на виставі. Він тепер, окрім жіночої гімназії, має уроки ще й в корпусі, так що капітали його значно збільшились.

От, щоб не забути. Папа казав, що наводив справки для Кривкнгока про поступлення в політехнікум, то казали, що тепер ніякої відповіді дати не можуть, а тільки після канікул, коли виисіїиться, чи зостанеться щось із ЗО вакансій, що тепер єсть. Якщо пе всі будуть зайняті повноправними, то будуть шанси для поступлення тих, у кого не все гаразд, і тоді вже можна починати переговори. Напишу про се Кривинюку сьогодні; оце тільки що отримала від нього Postkarte 1 з фотографією «внут-ренности