Читати книгу - "Печера"

осінь, Кович прилюдно оголосив, що нова вистава стане експериментом, зібранням дебютів, що гратимуть у ній тільки молоді й невідомі, і, щоб дебютанти не відчували тиску й не затискалися, репетиції проводитимуться закрито. На стенді було вивішено розподіл — під ним одразу ж зібралася невелика юрба. Масовка дрижала, наближаючись до стенда, більш-менш відомі актори всміхалися здивовано або поблажливо; відразу розігралося кілька драм, бо значна частина «хлопчиків і дівчаток» у розподіл не потрапила. Театр гув, вирував плітками, поздоровленнями, докорами та звинуваченнями в підлабузництві.

Поряд з розподілом незабаром з’явився графік репетицій; на жодній з них не збиралося більше двох-трьох персонажів. Раман ретельно розклав п’єсу, подробив на сценки й сценочки, і з кожного окремого діалогу важко було щось зрозуміти про ціле — чого, власне, Раманові й хотілося. Ніхто з них майже напевно не читав «Першої ночі» — дуже довго всі вони віритимуть, що репетирують якісь «Пісні про кохання»…

Крім головних героїв. З ними треба буде працювати дуже серйозно й дуже окремо…

Задзвонив телефон; Раман одірвався від творчих роздумів. Можливо, дзвонили з Відділу мистецтв при Раді — нарікати, що він знову не з’явився на нараду…

— Добрий день, Рамане.

А, так, вони ж домовилися називати один одного на ім’я…

Цей голос неможливо не впізнати. Хтозна, чи є ще в місті такі голоси, рідкісний дар, який використовується не за призначенням…

— Вітаю вас, — сказав він машинально. — Треба сказати, що коли ви потрібні, до вас просто неможливо дістатися.

— А коли я не потрібний, я з’являюся сам, — охоче доповнив Тритан Тодін. — Я знаю, що ви про мене думаєте.

— Не знаєте, — жорстко запевнив Раман.

— Тоді в мене є нагода довідатись, — незворушно продовжував Тодін. — Я готовий з вами зустрітися. Якщо побажаєте.

Раман завагався.

Поворот сюжету захопив його зненацька. Він не думав, що Тодін сам піде на контакт, та ще й напрошуватиметься; це анітрохи не в’язалося з Рамановим уявленням про Тодіна. І з загальним уявленням про ситуацію не в’язалося теж.

Він був готовий відмовити. Цілком інстинктивно, з почуття протиріччя. На зло…

Утім, минуло вже чотири дні, відколи він виклав Другому радникові своє прохання. І той довго зітхав у слухавку: «Розумієте, Адміністрації втручатися в діяльність Триглава… А чом би вам не подати офіційну скаргу?» А потім усе-таки погодився «розпорядитися про відомості», однак минуло вже чотири дні, а від радника ні слуху ні духу…

— Добре, — сказав Раман глухо. — Я волів би не затягувати.

— Сьогодні? — охоче запитав Тодін. — Я, бачите, якраз неподалік театру, міг би заскочити…

Співкоординатор Пізнавальної глави був абсолютно позбавлений забобонів.

Вони говорили годину, не більше, проте Ковичу здалося, що вже вечір і от-от має початися вистава.

— Навіщо ви мені все це розповідаєте?

— А вам, Рамане, нецікаво?

— Я не вірю… що світ може серйозно похитнутися. Світ стабільний.

— Уявіть на п’ять хвилин, що ЖОДНА жертва вам не дається. Недосяжна. Як та знаменита царна, тобто Паула Німробець…

Раман стиснув зуби. Його учень Дін якось зізнався йому, що в ті дні — дні полювання на Паулу — Кович був просто нестерпний…

Звісно, Дін не знав причини. Кович і в найкращі часи не бував симпатягою…

— Ви думаєте… Тритане, що гіпотетична загроза світові виправдає вас у разі, якщо випливе факт незаконного затримання, помилкового діагнозу, дослідів без згоди пацієнта?

— Рамане… на жаль, загроза не гіпотетична, а цілком реальна. І Пізнавальна глава має цілу низку особливих повноважень…

— Якщо ви впродовж дня не звільните панну Німробець, мені доведеться йти в Адміністрацію.

Кович сам до кінця не знав, блефує він чи ні. Механізми свого впливу на Адміністрацію бачились йому дуже невиразно, однак вони були, ці механізми, і пан Тодін не може цього не розуміти…

— «Звільните»… — його співрозмовник знизав плечима. — Ніби Паула справді у в’язниці.

— Примусове утримання в клініці…

— Примусове?!

Органний Тританів голос легко перекрив незакінчену фразу Ковича. Зелені очі звузилися, Раман мимоволі напружився і з трудом пригнітив бажання відвести погляд.

— Рамане, я розповів вам про Доброго Лікаря не для того, щоб розважити. Згадайте, коли ви навчалися в училищі, — ви ж театральне училище закінчували, я не помилився? — вас іще на першому курсі змушували читати «Легендарій»… Пам’ятаєте? Найдавнішу легенду пам’ятаєте? — про те, як Печера була всюди, люди жили в ній удень і вночі, і душі їхні були дрімучі, вкриті вовною… Те, що красива мова легенди визначає як «укриті вовною душі», — це не що інше, як надлишки природної агресивності, не відділені від людської особистості, переломлені нею… в особливо огидних формах. Груба агресія, до якої вдаються для досягнення цілком людських цілей. І навпаки — по-людськи хитромудрі методи для досягнення цілей звіриних. У вищому своєму прояві — так звана війна, казан колективної спраги вбивства. От що мають на увазі фахівці, кажучи про «світ без Печери»… Світ без Печери — це Печера в денному світі. Печера назавжди.

— За вами виплакалась педагогічна кар’єра, — повідомив Раман похмуро. — Діти люблять людей з багатою фантазією.

— Дорогий Рамане, технічно цю фантасмагорію — Печеру назавжди — цілком можливо реалізувати. Добрий Лікар це практично влаштував, щоправда, на дуже обмеженій частині суходолу… Та найсумніше, що його досвід нікого нічого не навчив.

Тритан раптом нахилився вперед, куточки його губ різко опустилися вниз:

— Ви можете собі уявити, які це гроші — продавати везіння? Гарантовану безпеку в Печері? І скільки буде покупців? Так, більшість багатих і впливових людей бродять по Печері хижаками, але й хижакам не уникнути старості, слабкості; ой як це кривдно, Рамане, коли зграя нахабних схрулів загризає старого досвідченого саага, як це сумно…

Рамана пересмикнуло, одначе погляду він не. одвів.

Тритан випростався. Вираз його обличчя знову змінився — тепер воно здавалося безпристрасним, навіть байдужим:

— На світі існують сили, готові праву руку віддати за володіння Паулою Німробець. І це не Триглав, Рамане, Триглав діє в рамках закону, а якщо закон з якоїсь причини тісний — що ж, Триглав його перекроїть… А ще ж є спадкоємці Доброго Лікаря, які, добравшись до Паули, За тиждень синтезують штучне везіння. І почнуть ним торгувати, з найшляхетнішою, звісно, метою, бо ж якщо сотня заможних людей позбудеться страху Печери, світ іще не западеться… Так вони думають.

Тритан устав, і Раман з невдоволенням помітив, що дивиться на нього знизу вгору.

— Саме тому, Рамане… Саме тому Паула повинна перебувати під охороною. Її не стережуть — її охороняють. Для її ж добра.

— І для її ж добра ви її переконали, що вона хвора?

Тритан затнувся. Розвів руками, ніби кажучи: ох, як з вами