Читати книгу - "Вчителька, дочка Колумба"

— Згода.

— Отож увага! Повторюй за нами усі рухи. Раз-два. Вгору — вниз.

Отак відбула вона перший у Хробричках урок фізкультури.

Імпровізація.

Мала втіха, що, поки вона закінчила розвагу з Мар’янеком, прийшло ще четверо дітей. Елька й Томек, з пуком маківок, просто від праці на городі. Тотек Пживлоцький, менш радісний, аніж би можна сподіватися після вчорашньої розмови, просто з крамниці, де він, либонь, допомагав матері. І нарешті, коли вона вже розпочала новий урок, приєднавши до Фонфелика ще кількох приятелів — ляльок, виготовлених з маківок, вдягнутих у вирізані з паперу та оздоблені крейдою туніки,— вбіг іще один хлопчина, задиханий і зніяковілий, начеб він потрапив сюди помилково. Постояв хвильку біля дверей, глипнув з-під драного козирка горобиним очком, весело шморгнув носом і зник. Проте, як виявилося, придався й цей Петрик Оконь, племінник оркестранта з басом. Бо ж він просто від школи подався на пасовище, де всім і кожному розповідав, як нова вчителька розважала його і вчила з годину, а то й довше.

Пасовище було й для Агнешки першим пунктом планової розвідки. Тут стали в пригоді й діти Зависляків, і Флокс — ота принада для малечі, і навіть грудочки цукру, котрі вірно трималися всіх її кишень. Сторожі корів і кіз на острові, що стояв серед багнищ, не дуже мучилися, виконуючи свої обов’язки на засадах дикої пастухівської кооперації. Вдалося зібрати їх до спільного вогнища, а поки у приску пеклася картопля, вдалося непомітно, ніби контрабандою, провести довільну, але блискавичну бесіду з історії вогню від Прометея і до сонячних радіаторів. Слухали, взагалі, досить уважно. Від пастушків, податливих на знайомства, став коротшим і простішим шлях до хат села. Спочатку — по слідах недавніх знайомств. Гені Пащуковій занесла трохи валеріани. Коздроньова — о диво! — почастувала її горіхами, може тому, що сама вона, майже беззуба, гризти їх не могла. Відвідала рибалок, побувала в їхній невеликій, відділеній для них колонії на краю села, коло занедбаного приплаву. Бідно тут було, по-холостяцькому, отож і без малих дітей. Петрика Оконя не знайшла, зате застала у його батьків Юра Пащука, котрий переплинув озеро, як здалося, більше для того, щоб похвалитися, як йому добре ведеться в Хробрицях. А може, прибув і з яким посланням від молодого Кондери до Тереськи Оконьової, бо ж та, чимось порадувана, літала по хаті, як на невидимих крилах. Домовилася Агнешка з Юром, що він перевезе її на той бік, до Хробриць. Про це вона подумувала ще раніше, отож тепер скористається з нагоди. Коли ж? А хоча б і сьогодні, зараз. Але якщо вже перевезе, то відвезе й назад. Атож, само собою зрозуміло. Тільки мусить іще Юр забігти додому. Це теж непогано, бо ж у сьогоднішній програмі Агнещиного дня стоїть ще й стара Варденьжиха. Гаразд, зустрінемося через півгодини. Де? У заточці, де й першого разу, ви ж знаєте, пані.

Агнешка з’явилася на домовлене місце першою, бо в хаті Варденьги вона недовго затрималася. Ще й тепер розбирає сміх, коли вона пригадує оті відвідини. Мундек-чепурун, коли вона зайшла до кухні, саме намащував свою кучму розбовтаним яйцем. Побачив. Її й відразу ж через вікно і в садок. А за ним уже й рудий Теофіл. По них лишилося тільки розбите люстерко, що випало з рук меншого, і жовті плями на шибках. Почекала трохи, однак ніхто так і не з’явився. У хаті безладдя, занедбаність, холодна піч, порожні пляшки по кутках.

Всюди, де не побувала Агнешка, порожні пляшки по кутках. Хвороба Хробричок. Лихо Хробричок.

Говорила й про це. Делікатно, щоб не розгнівати. Жінки нарікали, жалілися. Але несміливо. Згадують неробство, марнотратство, бійки, проте бояться назвати речі своїми іменами. І в цьому було більше байдужості, ніж протидії. Ще стриманіше вела Агнешка мову про школу. Жодного нагадування про закони, жодного наполягання. Обмежилася лише сказаними до речі нагадуваннями, що наука, мовляв, взагалі розгортається, діти приходять щодня (не без певного наміру змовчала, скільки й чиї) і що найближчого понеділка їм даватимуть зошити й приладдя, плату за які можна буде внести пізніше до шкільної каси, яку учні самі організують. Ну-ну, дивуються куми підозріло, та хто ж то даватиме гроші до тієї каси? Не бійтеся, самі заробимо, є ж для цього досить способів певніших, аніж торгівля самогоном. Ну-ну, дай боже! Бог не дасть: треба заробити власним розумом і руками. І так цей товариський зондаж допоміг людям освоїтися з міською панною (я, власне, не в місті народилася, звірилася Агнешка якось у Пащучки, я, як і всі ви, з села...), допоміг торкнутися й окремих важливих справ. На черзі, після влаштування деяких питань внутрішньої політики, треба розпочинати дипломатично-розвідувальну акцію ширшого розмаху; отож — неофіційна поїздка до сусідніх Хробриць.

Юр Пащук підплив до заточки з валізкою і з кривавою смугою на щоці.

— Що сталося? — перелякалася Агнешка.— Батько?

— Ні.

— Коваль?

— Та ні! Жерар навіть перепросив мене за оте, в неділю. Уважний, бачите; за Пелею ж побивається.

— Не заговорюй мене. Ну, скажи ж, Юре!

— Нічого особливого. Натрапив на бійку, схотілося мені оборонити Зависляка, і ненароком від когось перепало на горіхи.

Так і не дізналася від нього анічогісінько більше, що потвердило б її здогад або відкинуло його. І все-таки, доки вона вибралася з Хробриць додому, те, про що не сказав Юр, переказали їй люди. Бо Юр розповів про свою пригоду Гані Кондері, а Ганя дружині завідувача школи, а пані Збильчевська, як виявилося, до новин мала велику пристрасть та й попліткувати любила, якщо вже траплялася нагода, та ще й така.

— Іди-но,