Читати книгу - "Американська трагедія"

— Але як про це довідаються? — сказала Майра.

— Як довідаються? А як ми можемо завадити йому розповідати про себе? Тоді доведеться спеціально попередити його. І потім сюди може приїхати хто-небудь, хто бачив його там. — В очах Гілберта спалахнув лихий вогник. — А втім, я сподіваюся, що він не буде базікати. Це, звичайно, не дало б нам тут нічого доброго.

— А я сподіваюся, що він не такий нудний, як сини дядька Аллена. По-моєму, це найнеінтересніші молоді люди в світі.

— Белла, — знову спинила її м-с Гріфітс.

РОЗДІЛ III

Клайд, якого Семюел Гріфітс зустрів у чікагському клубі «Юніон Ліг», був уже не тим юнаком, що втік з Канзас-Сіті три роки тому. Йому тепер минуло двадцять років: він став вищий, міцніший, хоч навряд чи набагато сильніший, і, звичайно, набув чималого життєвого досвіду. Після того як він залишив дім і службу в Канзас-Сіті, йому довелося зіткнутися з багатьма життєвими труднощами: він зазнав, що значить виконувати важку принизливу працю, шукати притулку в жалюгідних кутках, не мати ані близьких, ні друзів і самому прокладати собі шлях у житті. І поступово в ньому розвинулася значна впевненість у собі, вкрадливість і такт, на які три роки тому ніхто не вважав би його здатним. Він тепер одягався зовсім не так елегантно, як за часів роботи в «Грін-Девідсон», зате в нього виробилось благородство манер, яке справляло добре враження, хоч і не впадало відразу в очі. Але головне, — і це особливо відрізняло його від Клайда минулих днів, який утік з Канзас-Сіті в товарному вагоні,— він став набагато обережніший і стриманіший. Бо відтоді, як він утік з Канзас-Сіті і повинен був вдаватися до всіляких хитрощів, щоб проіснувати, він зрозумів, що його майбутнє залежить тільки від нього самого. Його рідні — в цьому він остаточно переконався — нічим не могли допомогти йому. Всі вони —* і мати, і батько, і Еста, — були надто непрактичні і надто бідні.

Але в той же час, незважаючи на все їхнє скрутне становище, його тепер вабило до них, особливо до матері, і до всього давнього домашнього життя, яке було звичне йому з дитинства, — до брата, до сестер, навіть до Ести; тепер він добре розумів, що вона, як і він сам, стала жертвою обставин, що не залежали від її волі. Часто він з нестерпним болем згадував про минуле: як він поводився з матір’ю, як несподівано урвалась його кар’єра в Канзас-Сіті, якого удару завдала йому втрата Гортензії Брігс… Скільки важкого зазнав він з того часу і скільки горя, мабуть, завдав матері та Есті.

Через два дні після своєї втечі з Канзас-Сіті він добився до Сент-Луїса; напівдорозі два кондуктори викрили його схованку в товарному вагоні, і сірого зимового ранку він опинився на снігу, за сто миль від Канзас-Сіті, побитий, приголомшений падінням; кондуктори полегшили його ношу, забравши годинник і тепле пальто. У Сент-Луїсі він побачив номер канзаської газети «Стар», і тут він довідався, що його найгірші побоювання справдилися. Газета присвячувала півтора стовпця на першій сторінці під великим заголовком докладному описові пригоди: убито одинадцятилітню дівчинку, дочку заможних, добре відомих у Канзасі батьків (її було збито з ніг, вона потрапила під колеса і за годину померла); Спарсер і міс Сайп перебувають у госпіталі під арештом; біля них, очікуючи їхнього одужання, чергує поліцай; розкішний автомобіль серйозно пошкоджено, батько Спарсера, який служив у власника машини, розгніваний і в одчаї через навіжену і явно злочинну синову поведінку.

Гірше того: нещасний Спарсер, якого вже обвинувачують у крадіжці та вбивстві, бажаючи, без сумніву, применшити свою провину в цій катастрофі, не тільки розкрив імена всіх учасників поїздки і дав адресу готелю, де служили молоді люди, а й заявив, що всі вони однаково з ним винуваті в тому, що сталося, бо вони примушували його, всупереч його бажанню, їхати швидше, — цілком справедливе обвинувачення, як знав Клайд. А в готелі м-р Скуайрс повідомив поліцію і газети про імена батьків усіх, хто служив у нього, і їхні домашні адреси.

Це було найтяжчим ударом. Далі хвилююче описувалось, як були вражені всі рідні, довідавшись про їхній вчинок.

М-с Ретерер, мати Тома, розплакалася і заявила, що її син — добрий хлопчик і, звичайно, не хотів зробити нічого поганого, вона певна цього. А м-с Хегланд — літня жінка, любляча мати Оскара, — сказала, що її син — найчесніший і найблагородніший юнак у світі і що його, мабуть, напоїли.

А в домі Гріфітсів, як описувала «Стар», мати стояла бліда, Дуже злякана, схвильована, ламаючи руки, і, здавалося, не розуміла, Що все це означає: вона не хотіла вірити, що її син брав участь у Цій прогулянці; сталося якесь непорозуміння, твердила вона, син, звичайно, скоро повернеться і все пояснить.

Але Клайд не повернувся. І більше він нічого не чув про цю справу, бо з остраху і перед поліцією, і перед самою матір’ю (він боявся її скорботних очей, сповнених одчаю), він кілька місяців не писав додому. Потім один раз написав, повідомив, що живий та здоровий і просить матір не турбуватися про нього, але не назвав ні свого імені, ні адреси.

Він переїжджав з місця на місце, шукаючи роботи: був у Сент-Луїсі, в Пеорії, Чікаго, Мілуокі. Він мив посуд у ресторані, продавав содову воду в маленькій занедбаній аптеці, пробував працювати прикажчиком у магазині взуття і в бакалійній крамниці, словом, хапався за що трапилось, але все невдало: або йому давали розрахунок, аби він сам кидав роботу, бо вона йому не подобалася. Якось він відклав з своїх заробітків і послав матері десять доларів, і вдруге— ще п'ять. Років через півтора він вирішив, що розшуки його, напевно, припинилися і про його участь у злочині забули або визнали не настільки значною, щоб продовжувати переслідування. І коли йому пощастило в Чікаго дістати непоганий заробіток (він працював кучером фургона’, що приставляв додому товари, і це давало йому п'ятнадцять доларів на тиждень), він зважився написати матері: тепер він міг сказати їй, що в нього пристойне місце і що він давно вже поводиться добре, хоч і приховує справжнє своє ім'я. В цей час він наймав ліжко в західній частині міста на Поліна-стріт, і ось тоді ж він і написав матері такого листа: