Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

class="p1">Після переставлення першого серед християн благовірного і благочестивого царя святого Константина Великого, коли прийняв царство син його Констанцій і відхилився у злочестиву єресь Арієву, що ображала Сина Божого, було, на осоромлення єретиків злочестивих, на увірування ж невірних і на утвердження правовірних, дивне у святім граді Єрусалимі знамення. У неділю святої П'ятдесятниці, у яку Зішестя Святого Духа святкуємо (трапилося, що була тоді неділя в сьомий день місяця травня), явилося о третій годині на небі зображення чесного хреста Господнього, що сяяло світлом невимовним, більшим від проміння сонячного. Всі люди на те дивилися і зі страхом великим дивувалися. Стояло те знамення хресне над святою горою Голготською, на якій же Господь наш був розіп'ятий, і простягалося величчю своєю, сягаючи аж гори Елеонської, що від Голготи за п'ятнадцять стадій. І відповідала ширина хреста його довжині, краса ж його була — наче розмаїті дуги хмарні, настільки була невимовна, що очі всіх приваблювала дивитися на неї. І хто мав якусь роботу в руках своїх, і ті, що в домах були, покидали всі свої заняття і з домів виходили, на те пречудесне знамення з увагою і страхом дивилися. Тоді всі єрусалимці від божественного того видіння страху і радости сповнилися, прибігли з великим розчуленням і завзяттям духу у святу церкву, старці ж і юнаки, мужі і жінки з грудними немовлятами, також і нешлюбні дівчата, що в світлицях сиділи, зі спочивалень своїх повиходили, поспішали туди. І різного віку і чину люди, подорожні і прибульці, християни і невірні, наче єдиними устами, велегласно прославляли Ісуса Христа, Господа нашого, Сина Божого єдинородного, Бога істинного від Бога істинного, великих чудес Творця. Тоді невірні і єретики, вороги і кривдники Божества Христового, сповнилися сорому, бачивши настільки велику у явленні хресному божественну славу і силу Христа Господа, і насправді впевнилися тоді, що християнська віра є праведна, істинна і благочестива і не суперечкою слів, що від зовнішньої премудрости людської виходять, складена, але Духа Святого одкровенням і силою утверджена і з небес знаменнями і чудами засвідчена. Про те чудесне знамення святіший патріярх єрусалимський Кирило сповістив посланням цареві Констанцію, переконуючи його до правовір'я. А Єрмій Созомен написав, що тим явленням хреста святого на небі дуже багато юдеїв і еллінів навернулися і приступили з покаянням до Христа, Бога нашого, прийняли святе хрещення, і славлений був від них благочесно Христос, Бог наш, Отцеві єдиносутній і співприсутній, як і Святому Духові. Ми ж, сповідуючи неісповідиму його силу, хрестом явлену, підносимо Його нашою хвалою, Господа Бога нашого, і кланяємося підніжжю ніг Його — хресту святому, просячи Господню благостиню, щоб у другому Страшному своєму Пришесті сподобив нас, коли явиться на небі знамення Сина людського — хрест святий, — бачити Його в радості і надії на спасення. І ним, наче ключем, хай відчинить нам двері Царства Небесного, як же колись розбійникові рай, і з благословенними вівцями вчинить нас навіки. Амінь.

У той самий день страждання святого мученика Акакія

Коли втретє підняв диявол гоніння на рабів Христових царював на Сході Максиміян, у той час святий Акакій красний подвиг страждання за Христа увійшов. Був же цей святий мученик родом кападокієць, саном воїн, честю сотник, під тривуном Фірмом, належав до полку, що називався Мартисійський. Наказав же нечестивий цар не лише в градах, але й у полках шукати, чи виявиться хтось такий, що вірить в Христа, богів же їхніх язичницьких відкидає. Такий підлягав суду і мукам, і якщо цілком велінню царевому противитиметься, то смертю мав бути покараний. Тому тривун Фірм, прикликаючи воїнів своїх по одному, допитував, як хто вірить. І якщо знаходив когось християнської віри, того і ласкою манячи, і муками погрожуючи, примушував до ідолопоклонницького свого нечестя. І багатьох із малодушних, неміцних у вірі і боязливих так схилив на своє безбожжя. Коли ж прикликав сотника Акакія, той велегласно возвав: "Християнином я народився, християнином тому є і буду. Свідок мені Господь мій Ісус Христос, не лише-бо від батька і матері, але й з дідів-прадідів я християнин". Переконував його Фірм різними звабами і спокусами до однодумства свого і не раз, але тричі закликав його то ласкою, то погрозами, щоб покорився царському велінню. Тоді, бачачи його непохитним, обклав веригами і до воєводи Вівіяна послав. Коли сидів воєвода на судищі й ісповідників Христових допитував, Антоній Коментарисій сповістив йому, кажучи: "Вчора Фірм, тривун Мартисійського полку, сотника свого зв'язаного прислав до твоєї влади, бо не кориться велінню непереможного нашого царя, за християнською вірою йде". І зразу поставили в'язня на суд воєводи. Поглянувши на нього, воєвода сказав: "Як називаєшся?" Відповів в'язень: "Бажане мені і цілому роду моєму ім'я є те, що від Христа походить, — християнином називаюся, а людським звичаєм іменуюся Акакій". Сказав воєвода: "За ім'ям твоїм є вдача твоя. Поганий ти, бо не коришся царському велінню". Сказав святий: "Підступно розмовляєш зі мною, о воєводо, і недобре тлумачиш ім'я моє: Акакій-бо означає "незлостивий". І добре справді тим ім'ям я наречений, бо не хочу спільником бути зла дияволового, що кров п'є". Сказав воєвода: "Звідки ти, що такими нерозсудними словами перед нами промовляєш?" Відповів святий: "Я родом із Кападокії, звідки багато було переді мною Христових мучеників. Бачив я очима благодать, яку дав їм Бог після кончини: гроби їхні і мощі виточують хворобам зцілення. І захотів я наслідувачем їх бути більше, ніж вашим неправедним коритися законам, вони скоро загинуть вкупі з вами". Сказав воєвода: "Не думай, що будеш відданий на малі муки, саме-бо твоє гордісне красномовство і брехнесловство великої потребує кари. Щоб її не отримати, відкинь непокірні помисли твої і, царських велінь послухавши, поклонися богам: їхнім же помахом царі царюють і переможці торжествують. Посоромся ж і нас, що сидимо на суді цьому, і не думай, що ти від усіх мудріший, ані не покладайся марно на чоловіка, названого Христом, Його ж, розповідають, мучено і на смерть засуджено за законом". Відповів святий: "Помиляєшся, судде, кажучи так, і грішиш, сатанинськими звабами осліплений. Не тих-бо помахом, яких ти богами називаєш, царі царюють і переможцями стають, але преблагого Бога нашого влаштуванням і волею це відбувається. А що кажеш, наче покладаюся я на чоловіка мученого і на смерть засудженого, то знай, що Господь наш Ісус Христос, Син Божий, задля нашого спасення прийшов на землю, став чоловіком. Бог цей істинний дивним же якимось і невимовним чином єство наше на себе прийняв, чого ти не