Читати книгу - "Блогерка для бандита, Джулія Рейвен"

— То все ж таки ненавидиш, Злато? — гарячий шепіт обпалив мені вухо. — Від ненависті течеш і стогнеш?

— Ненавиджу, — кріз придихання відповіла, не бажаючи так просто здаватися. — Ненавиджу, Дім.

Гордість невчасно нагадала про себе, і я стріпнулася, щоб вирватися з його хватки. Але Діма одразу поклав руки на мої стегна і з силою стиснув, утримуючи мене на місці. І послідував ще один поштовх. Потужний, грубий. Я знову голосно застогнала. Тіло зрадливо не хотіло, щоб він зупинявся. Я знову загубилася в суміші грубих пестощів і яскравих відчуттів. Їх так багато, що я вже не мислила, де перебуваю і що роблю. Мені було добре. Боже, як мені було добре.

Я палала, плавилася в руйнівній агонії. Низкою в'язких і лютих рухів Діма довів мене до межі між дійсністю і чимось фантастичним, даруючи нарешті таке бажане звільнення. Такий бажаний оргазм.

З моїх губ зірвався крик. Шию обпалило серією гарячих поцілунків. Поцілунків-міток, які ніби таврували мене. Ще кілька глибоких поштовхів, і Діма з гучним гарчанням завмер у мені.