Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Ти мене не знаєш, Юлія Феліз 📚 - Українською

Читати книгу - "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ти мене не знаєш" автора Юлія Феліз. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 90
Перейти на сторінку:
Глава 24

Вероніка

 

— На тобі лиця немає. Давно не бачила тебе такою сумною. Шось сталося?

— Просто складний день, — я з розмахом плюхаюся на ліжко, від чого сигнал переривається і  обличчя Карини на екрані смартфона застигає в смішній гримасі.

— Ну, знаєш, життя бентежне. Ти вже доросла дівчинка. Час звикати, що біла та чорна смуга змінюють одна одну. Інколи буває, що чорна трохи довша, але ми ж оптимістки, чи не так?

— Карино, мені до твого рівня оптимізму ніколи не дострибнути, — сміюся я. Відмітка гарного настрою впевнено поповзла вгору. Скандал з мамою відступав на задній план, на зміну йому прийшли спогади про те, як серйозно дивився на мене Богдан, пропонуючи мені жити разом з ним.

Метелики починають свій веселий танок в моєму животі, коли згадую його очі. Коли дивлюся в них, навіть злитися на нього не можу, хоч інколи він того заслуговує.

— Розкажеш, що сталося?

— Ми з Богданом вчора заснули в моєму ліжку…

— Що? — Карина аж підстрибнула від здивування, — Так, мовчи, я сама здогадаюся. Ольга Петрівна повернулася з роботи і застала вас!

— Геніальна прозорливість, — наморщила носик я. — Швидше на “Битву екстрасенсів”, у тебе буде купа шанувальників.

— Я взагалі дуже здібна, — підмигнула, наблизившись впритул до камери. -- Уявляю, що там почалося.

— Це був армагедон. Як тільки стеля не впала мені на голову від її криків?

— А Коваль? 

— О, він, як справжній лицар, кинувся мене захищати. Та маман була глуха до його благань і моїх сліз, — театрально схлипнула я.

— Боже, невже все так поган?, — уже не на жарт розхвилювала подруга.

— Ні, не все, — поспішила її заспокоїти, — після того, як Богдан пішов, ми поговорили. Я розумію її хвилювання, адже я її єдина дочка. Вона хоче якнайкраще.

— Знаєш, Ніко, я не згодна. Твоя мати надто тисне. Ставиться до тебе, як до п’ятирічки. Якщо зараз не встановиш кордони, то вона опікатиме тебе до пенсії.

Мені неприємно це чути, але я не хочу сперечатися з подругою. Тим більше, що в глибині душі я знаю, що вона має рацію. Незважаючи на спроби бути вдячною і смиренною, моя бунтарська натура іноді бере гору. Трохи подумавши, наважуюся зізнатися Карині, що Богдан запропонував жити разом.

— Вау! Це ж круто! Якби мій Дімасік мені таке запропонував, я б не роздумувала.

— Я також дуже хочу проводити з ним весь вільний час, а не мерзнути на вулиці по кілька годин на тиждень, - зізналася я, відчуваючи, що розриваюся між бажанням бути з Богданом і страхом сказати це вголос мамі.

— Тоді я бажаю тобі успіху, — єхидно каже Карина.

— У чому? — роблю вигляд, що не розумію прихованого сарказму.

— У черговій серйозній розмові з матусею. Добре, мені вже час бігти. Потім обов’язково розкажи, як все пройшло. 


***

Майже місяць минув з того дня, коли мама застукала нас з Богданом, але здавалося, що це був лише один день. У його присутності час ніби прискорювався, підживлюваний щастям. Як і планував, Богдан з’їхав від батьків. Я не могла не відчути укол заздрості до його рішучості у прагненні незалежності. Можливо, його мати не була такою суворою, як моя. Я не була впевнена; він ніколи не говорив про неї, а коли я запитувала, вміло переводив розмову в інше русло.

Ми просто продовжуємо спілкуватися. Гуляємо разом чи я приходжу до нього в гості. Потроху вивчаємо один одного. Коли залишаємся наодинці, Богдан ніколи не дозволяє собі зайвого. Коли починає цілувати мене, я відчуваю, що сил триматися і не переступати межу, яку я сама встановила, все менше і кожного разу я дозволяла йому і собі трішечки більше…


- Семестр набирає обертів, навчальні дні вже не схожі один на одний. Викладачі, як змовилися, і завалили нас проектами. Найскладніший буде з філософії, але це мій улюблений предмет. Професор обіцяв поділити нас на групи, ми з Міланою домовилия попроситися працювати разом.

Сьогодні я знову спізнююся, і все тому, що Богдан проводжає мене, і ми довго цілуємося під оглядовим колесом, саме там, де вперше перетнулися наші шляхи. Мене бентежить велика кількість вільного часу Богдана; він встигає зустріти мене після пар, і сьогодні їде зі мною на Контрактову, здається, не поспішає на свої заняття і не бажає мене відпускати.

— Бодю, я мушу йти. Через п’ять хвилин дзвінок.

Він неохоче відпускає мене і я стрімголов перетинаю плошу, не дивлячись по боках. Чорний БМВ вилітає із-за будівлі перед навчальним корпусом так раптово, що я тільки в останній момент помічаю його. Автомобіль вищить гальмами і зупиняється за кілька сантиметрів від мене. Вікно з боку водія повзе вниз, і я чую потік нецензурної лайки на свою адресу.

— Куди преш? Жити набридло? От зараз вийду і надеру тобі дупу.

Я бурмочу вибачення і біжу далі, мимохідь кинувши погляд на авто і водія. Машина така сама, як в Ігоря, але я не впевнена, бо погано розбираюся в марках. За кермом здоровий голомозий бугай, вигляд якого не залишає жодних сумнівів: вийде і надере, і нічого йому за це не буде. Тому я вирішую вибачитися і зникнути з місця пригоди. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 55 56 57 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти мене не знаєш, Юлія Феліз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"