Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я відчув себе впевненіше і міг спокійнісінько роздивлятися цих небезпечних гостей. Бодго Квалтава було років тридцять п’ять. Другому — років двадцять чотири, може, двадцять п’ять. А третій був безвусий хлопчисько, високий на зріст, і поводився по-дитячому безцеремонно. Стіл у них аж угинався від страв, вино наливали у величезні келехи, і все їхнє застілля здавалося здибленим і нашорошеним, як стривожений їжак.
Не знаю, як чернець, а про себе скажу: мене дедалі дужче брав страх. Я забув про намулені ноги, про ломоту в плечах і втому. Страх навалювався на мене, і була хвилина, коли я ладен був схопитися й тікати, куди очі дивляться. Раптом у мене зринула думка, що Туташхіа зовсім не радий нашому товариству, що ось зараз він устане й пересяде за інший стіл. Певно, і чернець боявся цього. Ми разом глянули на Туташхіа. Він був спокійний і байдужий. Його спокій передався мені. «А, ну їх до біса,— подумав я.— Нехай у них хоч гармати, а на тому рожні шашлик з людського м’яса. Чого мені боятися, коли я нічого поганого їм не зробив?»
Квалтава і його приятелі теж пильно дивилися на нас, повільно переводячи посоловілий погляд з одного на другого. Потім взялися знову до трапези, і цим нібито все обійшлося.
А Дзоба тим часом потроху перетаскував мої речі. Великий важкий ящик вони втягли разом з Кіку. Вона підійшла була до нас, але враз її спостиг окрик Бодго Квалтава:
— Ану, дівко, йди сюди. Чого ти там не бачила?
— Зараз, батоно. Вислухаю гостей і підійду. Одну хвилиночку.
— Чи ти не чуєш, що я тобі кажу?! — знову закричав Бодго.
— Стривай, Бодго,— заступився молодший, котрого звали Куру Кардава.— Ти ж не знаєш... які то люди!
Квалтава не зважив на пораду Куру Кардава, витріщивши очі, він знову хотів кричати. Це помітила й Кіку, вона підвела очі, ніби просячи в нас вибачення і за тих гостей, і за себе, й поспішила до столу Квалтава.
Туташхіа, здавалося, навіть не помітив нечемності Квалтава. І сліду роздратування не можна було вловити в ньому. Він сидів з байдужим і очужілим виглядом.
— Принеси нам іще глечик вина,— сказав Квалтава Кіку, що покірно дивилася на нього.— А другий подай отим,— він кивнув на нас.— І сиру ще давай.
Третій з них, Каза Чхетіа, весь час жадібно нас очима Кіку і, коли вона поспішила до прилавка, не стримався:
— Ох-х-х!
У тодішній Мінгрелії цим вигуком висловлювали і захват, і здивування, і пристрасть. Але часом — і злість.
Каза Чхетіа не міг одірвати погляду від Кіку. Було в її очах і в усій її поставі щось таке, від чого здавалося, ніби вона щойно прокинулась і ще ніжиться в ліжку.
Уже зовсім смеркло. Дзоба приніс свічки. Одну на стіл Квалтава, другу — на наш. Кіку подала глечик вина, другий глечик — дарунок Квалтава — поставила на наш стіл і знову спитала, чого б ми побажали на вечерю.
Я й Дата замовили не пам’ятаю тепер що. Чернець відмовився від їжі й попросив принести лише води.
І знову не встигла Кіку дійти до прилавка, як Квалтава її кликнув:
— Прибери зі столу... Все прибери. Залиш вино, огірки й сир. Витри стіл і принеси ще одну свічку!
Кіку враз усе зробила.
Каза Чхетіа спробував зазирнути у викот її плаття, але Кіку швидко затулилася рукою.
— Ти ба, їй соромно,— хихикнув Квалтава, витягаючи з кишені колоду карт.
Каза Чхетіа пас очима по шиї, грудях, стегнах Кіку, а коли дівчина одійшла, сказав:
— Соромно їй стало... от іще богородиця! За п’ять карбованців отут догола роздягнеться.
— Годі тобі, не говори такого,— прошепотів Куру Кардава.
— Багато ти знаєш. Молодий іще. Жінці гріш покажи, за гріш вона на все піде. Порода в них така. У них в усіх ноги короткі. Придивися — побачиш,— одказав Каза Чхетіа Куру Кардава й кинув Квалтава: — Ну, здаєш чи не здаєш!
— Короткі, кажеш, ноги? — процідив Квалтава.— Ось принесуть свічку, тоді я здам.
— Атож, короткі, коротші, ніж у чоловіків. Тому й шиють жіноче взуття на високих підборах. Щоб ноги довші видавалися.
Дзоба приніс іще одну свічку. Квалтава поналивав вина, всі троє випили, і почалася гра.
Нарешті Кіку принесла вечерю і нам. Чернець налив собі води, хлюпнув туди трохи вина з глечика, витяг з торби хліб і накришив у чашку.
Розбійники багато пили вина і грали на великі суми. Вони засперечались були, ще трохи — і почалася б п’яна бійка, але Куру Кардава пішов на замирення:
— Гаразд, гаразд! Бери четвертну і більше не заривайся. Іншим разом це в тебе не пройде, так і знай.
Каза Чхетіа згріб гроші. У нього був такий вигляд, ніби погроза Куру не стосувалася його. Поки ті двоє сперечалися, Квалтава, не зводячи очей, дивився на нас.
— Здавайте, я зараз,— сказав він співтрапезникам, щоб заспокоїти їх, і рушив до нашого столу.
Стояв, узявшись у боки, й дивився на нас. Чернець перехрестився й підвів на нього очі. Глянув йому у вічі і я, але мене занудило, і я опустив голову. А Туташхіа, як і досі, не виявляв до Квалтава ніякісінького інтересу, але я відчув, що він ось-ось лусне від напруження.
— Бодго, іди сюди, грати, то грати! Що ти там загубив?! — покликав Куру Кардава.
Я зустрівся очима з Казою Чхетіа. Він дивився на мене, як на Кіку, тільки там він зазіхав на плоть, а тут на кров.
— Грайте. Зараз прийду! — відповів Квалтава приятелям і став перед Туташхіа.— Хотілося б знати, чому це ви не п’єте вина, яким вас пригощають?
Туташхіа й справді не доторкнувся до глечика, я теж. Бо ж мене ніхто не запрошував. Та й не було настрою пити, хотілося тільки добратися до постелі.
Туташхіа трохи помовчав і чемно сказав:
— Дякуємо вам за пригощання, дуже шкодую, але я не п’ю.
Ліва брова у Квалтава вигнулася й посунулась угору, як отой батіг, що зразу зі свистом опуститься.
На Туташхіа це не справило враження, він укинув у рота шматок м’яса й ліниво жував. Квалтава перевів погляд на мене, обдавши зухвальством.
— П’ємо, чому ж не п’ємо? — заметушився чернець.— Ось
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі», після закриття браузера.
