Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Матінка Макрина 📚 - Українською

Читати книгу - "Матінка Макрина"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Матінка Макрина" автора Яцек Денель. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 97
Перейти на сторінку:
вона заснувала орден сестер-змартвихвстанок, що й Папа благословив… Вона крутилася, як чорт у кропильниці: з Познані до Риму, з Риму до Варшави, де вона шукала інших, на себе схожих, потім знову до Познані, почувши, що туди приїхав Семененко… вона знайшла другу, графиню Шолдрську, теж удову, але менш жваву, бо хворобливу, хоч і знану своєю сердечною добротою. Іноді, коли хтось хворий, того легко добрим вважають, бо він тільки пальцем кивне, а вже всі зворушені тим, який він добрий, як заради інших кровоточить. Так чи сяк, якраз тоді вони разом із Семененком прибули, підчепили собі третю, дівицю Мошинську, і разом потім у Парижі майстрували невеличкий жіночий орден. Юлія склала їм статутик, спільні заняття, церемонії, то читання, то мовчання, однак у них було стільки невпевненості, стільки капризів, істерики, бабської балаканини, що вони ні на що не могли наважитися; видно, мали недостатньо внутрішнього клею — нам, уніаткам, легше: як котрась хоче в монастир, то тільки до василіянок, та й по всьому. А латинниці мудрують, перебирають, немовби на базарі найсвіжішу рибу вибирають або найдобірнішу редиску: чи до кларисок, чи до домініканок, чи до бенедиктинок, чи до візиток, чи ще до якихось сестричок долучитися; справжні тобі мавпи в буфеті! У день, коли Мошинська мала йти до сакрекерок, а речі вже були складені й треба було тільки дочекатися карети, раптом Юлія, яка її досі заохочувала вступити до сакрекерок, встає, кидається, наказує привести якогось суддю, що на цьому найкраще розуміється, кричить, що не знає, чи з Божої волі чинить чи проти… зловили нунція в Парижі, Мошинську зупинили, речі розкидані, радяться. Нунцій слухає, зважує всі аргументи, всіх вислуховує, править богослужіння в цій інтенції і наприкінці повідомляє, що Мошинська не має покликання. Тоді їм знову захотілося їхати до Риму. Вони влаштували цирк, але так чи сяк Мошинська, врешті-решт, до сакрекерок вступила, але трохи згодом.

Почалося з того, що Семененко ще в Парижі щодня в них бував; вранці зі службою ходив, а по обіді бігцем до сестер — читати й викладати їм Святе Письмо, але швидко багато хто здогадався, що він заходить туди як лис у курник, де багато жирних курей. І доброзичливі брати одразу ж написали Семененку, аби замість бігати до курей, закасав рукави й шукав якихось знедолених, хворих, яким би він міг прислужувати, бо це важче, ніж вчащати на вечері та приємні розмови; отець Ієронім йому навіть погрозив пальцем: Якщо собі око вирвати й руку відтяти треба, що ж поробиш — вирвеш і відітнеш. Легко їм такі речі говорити, якщо вони мають пару очей та обидві руки, але якби комусь захотілося їм око вибрати або руку відтяти, то вони б по-іншому заспівали, сильніше б зіниці, сильніше би п’ять пальців цінували! Це пусте, дешеві слова.

Вони поїхали до Риму, а Семененко незабаром за ними; я пам’ятаю, що під час нашої подорожі з Парижа я сіла колись по обіді з отцем Александром, подумали ми в тиші, позітхали, а йому раптом серце широко відкрилося, і він усе мені виклав, що з тими сестричками-недосестричками за історія була. Вони були сварливими бабами, — розповідав він. — Меланія Шолдрська — вічно стражденна, плаксива, тому й менше мала терпіння до решти. Якісь справи між ними кисли, якісь претензії, а чому — було невідомо, бо як буває з такими образами, то більше їх наростає наступними днями й місяцями, ніж вони насправді варті. Понад те, коли вони приїхали до Риму й зайняли квартиру в сестер делле Адоратрічі Перпетує, а Юлія подружилася і з матір’ю-настоятелькою, і з наставницею послушниць, то Шолдрську одразу ж якісь великі гризоти опосіли. І заходилася вона всіх якимись історіями годувати, мовляв, вона така стражденна, а через те що вона графиня, то вони вуха розвісили й уже всі черниці, особливо старі, увесь дім, ба більше, ціла Італія накинулися на сестру Юлію. Був там один малий чорнявий отець-італійчик, якого вони в ті свої дитинно-бабсько-чернечі балачки пустили, і кожен її рух — до найменших порухів — по-злому тлумачать. Та впросила Семененка, влаштували спільну конференцію, все намарно: наступного дня чорнявий італійчик прочитав проповідь про підлість, у якій постійно звертався до Юлії, а на кожен її рух решта черниць поверталися до неї вельонами. Після цього Шолдрська мала спазми, вибачається перед Юлею, ридає, обіцяє порвати з цим італійчиком, що її разом з італійськими сестрами злому навчив, у блуд завів і в тому блуді й засліпленні тримав… І Юлія, і Шолдрська залишили нещасну панну Людвіку Мошинську, що з тої печалі до сакрекерок пішла, до Вілаланте, і наввипередки з дому адоратричок повтікали, дружно розповідаючи, що там на них пастки порозкладали, але хто, навіщо і для чого мав би ті пастки розкладати, якщо вони самі туди прибігли, не знаю. Отакий-от з ними був шарварок, а іноді й ще гірший.

Він поглянув на мене, і я одразу відчула, що в мені він другу, кращу Юлію бачить, що заснує орден змартвихвстанок. Але я лише солодко всміхнулася і сказала, що свого Нареченого я пізнала у вельоні василіянки й жодного іншого ордена не засную. На що він кивнув головою з розумінням, поліз до кишені, пошукав рукою мішечок з тютюном, якого там не було вже довгі роки, відколи він покинув курити люльку, після чого склав обидві руки на колінах і мовчки дивився вперед. Однак я не знала тоді, що ще до знайомства зі мною ідею заснувати сестринський орден при чоловічому він вважав якнайгіршою. Врешті-решт, він мені каже: Ті нещасні сестри були смертним гріхом нашого згромадження, нашою мукою й нашими жертвами. Вони розривали наш дух. Коли сестра Юлія мешкала в одного доброго поляка, він писав мені: «Рим гарний, навіть із пані Б.». Так, так він і написав, — у нього зблиснуло око, — бо був неабияким жартівником. Найсильніше любила вона стежити, викривати, детально та немилосердно обговорювати чужі вади — аж котрийсь із братів, нині я вже не пам’ятаю, який саме, дивувався, що Семененко вважає Юлію мало не зразком християнської досконалості, хоч вона про кожного має що сказати поганого. Він спочатку думав, що вона через свою скромність намагається видаватися гіршою, ніж є насправді, але потім змінив думку.

Через ті сварки Мошинська опинилась у сакрекерок і жалілася лише, що ніколи не буває сама, що навіть не має часу поплакати, а Шолдрська повернулася до Князівства, заснувала там доброчинну школу самаритянок для сиріт і, врешті, від тої своєї

1 ... 55 56 57 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Матінка Макрина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Матінка Макрина"