Читати книгу - "Матінка Макрина"

Семененко якраз гостював у Сорренто, коли княжна Волконська листа привезла, а я знаю, — звідки, того вже сказати не можу, — що коли він його прочитав, то побагровів, немовби йому ціле відро крові в голову вдарило, немовби зараз від інсульту сконає. Писав ксьондз Губе, вельми гніваючись, що в монастирі безлад і занедбаність, а все тому, що Семененко до сестер постійно ходить і час на них витрачає, пізно додому повертається, спати лягає невідомо в якій годині, потім встає пізно, всім цим сильно засмучуючи братів… І з’ясувалося, що йому заздрісні братчики на Семененка наскаржилися! Що в його кімнаті всюди порозвішані якісь дрібнички Юлії, що від неї мідниця, яку він використовував для миття, що і требник від неї! Ох, і ці ксьондзи, ніби серйозні люди, а цілу війну за мідницю оголосили! Семененко требника зрікся, сказав, аби три томи, що на квартирі стоять, віднесли, а він сам після повернення й четвертий докине. Але він носом відчув, хто під нього яму копає. Хто ж, як не ксьондз Александр! Чекав, чекав стільки років, і так йому за Париж відплатив, за горлання політичне, за демократію, за селян, за зневагу до тронів і коронованих голівок… ех, не знайдеш хитрішого за панотчика! А оскільки на той час деякі брати схилялися до відмови від свого статуту та вступу до місіонерів, а Семененко на будь-які слова про це починав буркотіти, то спір між ними розгорівся з новою силою. І сестра Юлія зі своєю мідницею та требником просто панотчику з неба впала! Спочатку він інших братів підбурив, потім сам узявся до роботи: огорнув усе в солодкі слова, поливою солодкою помастив, мовляв, усе це з любові говорить, не сміє, але говорить, соромиться, але говорить, сумнівається, але говорить, та якщо Господь через ослицю повчав пророків, то, може, і через осла промовить. А що більше він применшував себе, то більше надимався.

Він виграв битву, але мало йому цього було, бо на більшу, довшу війну він пішов! Після требника та мідниці він свіжі плітки підкладав, які під землею, як розлоги бур’яну, розросталися все ширше. Куди отець Губе не піде, там йому носиком крутять, мовляв, у монастирі незадоволення, що Юлія до Семененка віч-на-віч приходить і що вони разом сніданнячка споживають у нього на квартирі за зачиненими дверима, що Семененко до служби тримає дві окремі великі ампулки вина, обидві випиває, а потім над олтарем засинає, а ще що в самій одправі кохається, власним голосом упивається, що розтягує богослужіння й розтягує, трохи від пияцької сонливості, трохи від отієї самозакоханості, — стоїть тільки, очі примружить і бурмоче. Семененко божився, що Юлія в нього була тільки двічі, один раз він її кавою частував у присутності інших людей, а другий раз двері відчинені були й усі могли зайти, і заходили насправді, і що треба мати велику волю до незадоволення, аби ображатися на такі невинні дрібнички. Сатана запустив між нас головешку незгоди і старанно роздмухує її, — відповів він; він далеко шукав пружини всього, далеко, аж у пеклі, але, мабуть, уже знав, що вона в нього під самим носом дрижала, бо він порекомендував Єловицького зі згромадження усунути як непокірну настоятелю особу, що схильна до змовництва. Як згадував колись панотчик Єловицький з великим болем у голосі, великим, але в нього раптом вирвалось: Якщо так, то ми йому чернечу війну влаштували! Хитрі лиси утворили окрему конфедерацію, пригадали Семененкові, що він не тільки занадто мало піклується духовними справами, наставництво своє занедбав, — не тільки з тою незугарною дилдою Бартошевичевою, — був джерелом незадоволення та всупереч іншим наполягав на заснуванні жіночого згромадження, а ще й будинок у Шайо під Парижем для згромадження купив збитковий, який треба було дуже невигідно знову продати, і терміново викликали його до Парижа на перемовини; він зволікав десь місяць, відчував, чим пахне, розіслав прохальні листи — і все намарно. Йому відповіли, що всі його таланти були через погані впливи паралічем вражені, звільнили з настоятельства та ще й проголосили, щоб він ніколи не важився на жодне настоятельство, бо має поклик до пустельництва! До пустельництва — так вони йому просто в очі й рубонули. І не те, щоб зовсім самі, адже я вже була тоді в Римі. І коли мене часто запитували про Семененка, часто просили про молитви, я то те, то се між словами розсипала. Завжди скромно, очей не піднімаючи: хто я така, проста черниця, щоб учених мужів повчати. Як та Валаамова ослиця, проста худобинка.

*

І так почався в Римі занепад Семененка, а я чекала моменту, коли він гепнеться, коли в болото впаде, щоб я не тільки його більше не бачила, а і якби він щось знайшов, щось про мене повідомив, щоб усі сприйняли це за низьку та фальшиву помсту. Я так ксьондзів обробила, що вони скандалили не лише через одну мідницю, а ще й інші справи пригадали! Один каже: Він затягав мене до кімнати пані Бартошевич, яка лежала в ліжку, і там із нею залишав. Я похапливо притакнула й кажу: Сестри-сакрекерки бачили та ще й мені показали, як однієї дощової ночі він одвів її аж на сходи, накривши парасолькою, наче якийсь слуга. А другий брат, щоб не почуватися гіршим, одразу ж щось додає й від себе: А мене він привів до неї неодягненої, з відкритими грудьми, і замість знітитись міряв її очіпки, чи йому до лиця! Кайсевич не знає, де подіти очі, коли чує такі речі про Семененка, і я знала, що він підупадає. Сама пані Бартошевич мені знічев’я зізналася, — сказала я на те, — що в її квартирі він роздягався й одягався в кафтанчик, який я їй дарувала, а ще хвалилася, що перед виїздом він по крамницях із нею ходив, купуючи капелюх. І, — я зробила паузу, — халатик! І одразу другий пригадує: Я на власні вуха чув, що він хотів Юлії одежу справити, бо, він розповідав, пройди заохочують кармеліток дешевизною — і корсет, і пояс п’яти франків не коштують! А перший брат, своєю чергою, знову, мовляв, у чернечому домі всі з незадоволенням пліткували: