Читати книгу - "Устина - азовська відьма , Таня Мальована"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
—От скажи тебе можна саму залишати? — вже в кімнати мене сварили, як маленьку дитину.
—А нічого, що я вже не маленька відьма й допомогла своїй вчительці?— відказала я намагаючись читати підручника.
—Вибач ти права. Я хвилююся й перегинаю палку, — він присів коло мене й обійняв мої зігнуті в колінах ноги.
—Ми всі зараз на нервах, але не треба мене навчати тоді коли не просять. Домовилися? — я дивилася прямо йому в очі тим самим особливим відьомським поглядом, що казав не сперечайся бо вб’є.
—Домовилися, — погодився він піднімаючи руки до гори.
—От і добре, а зараз мені треба таки почитати, — я занурилася в книгу.
Богдан не довго думаючи замотався у ковдру й примостився поруч на ліжку, залишаючи мені в край мало місця, на мої спроби здвинути його перетворювався на камінь.
—Ну й лежи, — плюнула на це я й активно суваючись під невдоволене сопіння вмостилася таки читати. Сопіння поруч, сутінки й втома за день мене підкосили, бо я не зщулася, як сама заснула.
Лише відчуття нереальності підказувало, що то сон. Бо темна кімната в мить підсвітилася вогниками свічок показуючи візерунок захисного кола й магічних рун. Жінка ходила по колу й щось шепотіла, метушливою рукою поправляючи волосся, щоб не падало до свічки у руках.
Відчуття жару розповзалося по візерунку прокляття на моїх руках. Кожна квіточка й листочок пекло так, що хотілося здерти шкіру, щоб почухати аж коло кісток.
Жінка мене не бачила, але здається я знаю хто вона й що робить. Уві сні я наважилася підійти ближче, щоб побачити що ж вона закидає у ступку з трав. Мені потрібно було впевнитися, що я правильно розгадала загадку.
Я зазирала до робочого столу відьми підійшовши аж до самого її носа, не турбуючись що щось трапиться.
Як тут вона підняла голову й подивилася мені прямо в очі. На місці звичних очей Злати була суцільна темрява. Здавалося саме зло дивиться із середини.
Аж раптом вона вхопила мене за руку й лютий голос прохрипів:
—Біжи відьмо, бо я вже йду!
Я скрикнула від жаху та болю, схопившись за руку й тут же побачила схвильована сонне обличчя Богдана, що тримав мене за плечі.
— Ти кричала, що наснилося? — трішки захриплим голосом запитав він.
—Жах наснився, — я подивилася на руку там чітко виднівся червоний слід від долоні на синіх візерунках.
— Мені здається чи він чітко по синцях співпадає? — сказав Богдан дивлячись на почервонілу шкіру й ледь видні зелені синці. Це було те про що я вже думала, але відганяла цю ідею.
Я знаю кого я бачила, але про це зараз не скажу нікому, мені потрібно впевнитися бо може наклеп наведу на людину.
—Скажи де ваша чаклунська кімната? — запитала я в лоба все ще дивлячись на свої руки.
— Ходімо, — він просто мене повів довгими коридорами не задаючи зайвих питань.
Робочий чаклунський кабінет зустрів нас темрявою й хаосом. Тільки місячне світло пробивалося крізь розчинене вікно. Спалах лампочки вдарив по очам змушуючи мружитися, але даючи змогу роздивитися де що є. Велика шафа з книгами, різноманіття карт розкидані по столу, кулі з кристалами й свічками. Затишний букет польових квітів у вазі на підвіконні, крейда розсипана по кутках, нерівно стерте коло від чиїхось чарів.
— Так порядок у вас не дуже шанують, але біс із ним, — проговорила я й почала малювати потрібний собі візерунок по центру кімнати.
—Розтав і запали свічки, мені потрібно двадцять три штуки і напроти вікна постав кристал чорного агату, — командувала я хлопцеві, який мовчки все виконував.
Завершивши свої підготування я задоволено оглянула результат й витерла руки від крейди об свої шорти.
— Ти впевнена, що все вийде? — стурбовано спитав Богдан дивлячись на мене.
—Впевнена, я це вже бачила, — я була налаштована, ох як рішуче.
Це питання має бути вирішене ось вже учора.
Потрібно зосередитися і максимально налаштуватися. Я маю невеликий резерв сил зараз, а води для відновлення поблизу не має. Бо подумати про те, що буду знову чаклувати, я ж не могла.
" Так, дихай Устино, дихай. Зараз або ніколи"
Промовляла я до себе, як якусь мантру і дивилася на свічки навколо.
Все чому я навчалася, здавалося залишилось десь там і я не знаю, що робити. Просто дивлюсь на полум'я і дивлюся.
Теплі руки опустилися мені на плечі, відчуття сили полилося по всім моїм кінцівкам. Шалена думка промайнула в моїй голові.
"А що якщо я і є сила. Мої думки, відчуття, подихи, надії і лють. Це Все сила, а природа то підтримка. І матеріальне, щоб легше було шукати. Ми не від’ємна частина світу"
І я заплющила очі, залишаючи в пам'яті всі свічки, карти навкруги, книги і чиїсь записи, накреслене коло і руни, квіти на підвіконні і розчинене вікно.
А потім стався наче вибух в моїй голові.
Лавина чистої енергії проковтнула мене наче мураху.
Потік сили заносив мене далі й далі показуючи різні візерунки й переплетіння магії, чаклунки, маги, люди які вірять у потойбічне усе перепліталися й залишало слід у потоці енергії.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Устина - азовська відьма , Таня Мальована», після закриття браузера.