Читати книгу - "Наречена мого брата, Ярл Конг"

- Прикрий! Ідіот! - Разом з цим в Марата щось летить і цим щось він прикриває свій пах, зменшуючи оглядовість. Цим щось виявилася курточка. На щастя, не моя. І на цьому дякую. - Якого ти виперся сюди в такому вигляді?

- А ти що дав мені одяг? - Тут же виникає логічне питання - а де власне одяг самого Марата? Та все ж вирішую поки побути німим глядачем цієї братерської перепалки й не суну носа туди, куди не просять. Щоб не потрапити під гарячу руку.

- А ти такий дебіл, що не міг хоча б рушником обгорнутися? - Теж правда. Можливо, Марат вдома любить ходити голяка, щоб шкіра дихала. Але ж головне в цьому "вдома", а квартира брата це хоч і не повністю чуже житло, та все ж і не власна барлога.

- Ти мене звичайно вибач, братику, і у твоєї нареченої я щиро перепрошую, - при цьому Марат робить такий собі реверанс, а я переймаюся стосовно того, щоб під час цього вибачення з нього не злетіла куртка, яку він тримає однією рукою, бо інша розсікає повітря в знак вибачення, - але ти мене за кого приймаєш?

- За ідіота! Я тебе за ідіота приймаю! - Артуру явно не подобається, що все тримається на чесному слові і якась невдала дія з боку його родича і я знову можу побачити набагато більше, ніж мала б бачити наречена брата. А то виходить, що ми то взагалі з Маратом не знайомі, то пізнаємо одне одного настільки близько, що аж соромно стає. Ну, з його боку так точно відчувається бажання зблизитися ну вже дуже тісно.

- Не без цього, це теж може бути. Але я точно вже не збоченець, щоб витирати свого чле...

- Марат! - Гарчить Артур так, що я знову підскакую на місці. Ще буквально трішки і я мізками поїду від цієї картини й від цієї суперечки. Яка ось-ось вийде з-під контролю. Мій коханий вже точно на межі, якщо ще й і його брат в'яжеться в перепалку, то бійки не уникнути. І що я, невеличка по статурі дівчинка зробить з цими двома здоров'яками? Як я їх розтягну в різні боки? Та вони ж все тут розвалять, не залишивши ні чорта цілого, ще й одне одного добряче помнуть.

- Ще раз перепрошую, Емілі, - якщо з Артуром він і не проти побитися, не те що поцапатися у відповідь словами, то от переді мною Марату справді соромно. За його зовнішній вигляд. За практично вимовлені вульгарні фрази. - Просто там висить тільки один рушник. І на ньому намальовані якісь зайчики, їжачки, пташечки. Я, звичайно, харчами не перебираю, але згодися, брате, витирати своє достоїнство цим зоопарком... Ну, це явний перебір.

- Думаю, там вистачило б куточка рушника, щоб витерти, як ти кажеш, своє достоїнство, - наречений стримується, щоб не засміятися, по голосу це чую. Після почутого про зайчиків та їжачків на моєму рушнику, настрій Артура кардинально змінюється. Тепер він вже підколює брата, а не хоче начистити йому обличчя.

- Ти явно недооцінюєш розміри мого велетня, братику, я можу продемонструвати, щоб ти впевнився, що там цілий бугай, - і при цьому починає стягувати з себе курточку, на повному серйозі прибирає її з причинного місця.

- Ні, ну реально дебіл! - Артур різко відскакує від мене й стає перед Маратом, робить так, щоб навіть якщо в того вистачило мізків повністю прибрати куртку, щоб ці види не відкрилися моїм очам.

- Та жартую, жартую, - не бачу обличчя брата нареченого, але так само чую по його тону, що він справді веселиться, - один - один, братику. Чи ти думав, що тільки ти вмієш підколювати?

- Пішли, я дам тобі рушник, - Артур вже хоче вирушити вглиб квартири, і за собою потягнути веселуна родича, але потім дуже вчасно схаменувся, - хоча ні, стій на місці й не рухайся. Завмри!

Коханий усвідомив, яка "неймовірна" картина може відкритися переді мною, якщо його родич повернеться до квартири передом, а до мене задом. В прямому сенсі цього слова.

- Як скажеш, братику, - і Марат справді застигає на місці, при цьому не приховує від мене задоволеної посмішки, яка розтягнулася на все його лице. - Любиш тваринок, Емілі?

Чоловік вирішує зайняти паузу дивним запитанням, поки його родич вирушив за рушником, а я ледве стримуюся, щоб не опустити погляд вниз, туди, де зимова куртка Артура щільно притиснута до паху його брата. Надіюся, що щільно. І не тому, що мені цікаво роздивитися, що під нею приховується, а все тому, що ніколи б не подумала, що побачу роздягненого чоловіка в цій квартирі. Ну, крім нареченого, звичайно.

- Типу того, - відчуваю, як обличчя заливається червоною фарбою, варто тільки уявити, що на місці куртки Артура міг опинитися мій рушничок. Мої маленькі зайчики та кролики могли побачити таке, від чого б вони відкинулися, вкоротивши собі віку. А вони ж були ще такими молодими...

- А ти ж мені віриш, Емі?

- В плані? - Він же не питає мене щодо...

- Віриш в те, що мені б не вистачило частинки твого рушника, де немає звіринця, щоб витерти свого богатиря? - Я не думала, що в Марата вистачить нахабності це запитати. Я вважала це явним перебором. Ми бачимося всього лише в третій раз, а якщо брати до уваги, що минулий раз ми з Артуром витягували цього чоловіка з казино, коли той був практично без свідомості, з затуманеними мізками, то взагалі вдруге. Та схоже Марату вистачало цих двох разів, щоб наступної миті оголитися по повній програмі. Показатися в чому мати народила...