Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко 📚 - Українською

Читати книгу - "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хеві Метал" автора Олександр Аркадійович Сидоренко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 115
Перейти на сторінку:
стрибали на ліжку, як малий вирвався від нього, шуганувся та вдарився головою об ручку на дверцятках сміттєвої шафки. 

Стьопа впав на підлогу, виставив перед собою долоньки й закричав: «Дібібі дібєбє!!!». Твою мать. Дібібі. Дібєбє. 

Це дурне сполучення годі було забути. Кілька років тому, коли Ваня після новорічного виступу в казино міста Боярка два тижні відпочивав удома, він зайшов по своїх, аби йти на прогулянку. Й побачив, як теща сидить навпроти дитячого крісла, годує Стьопку кашею та промовляє якесь безглуздя. Старанно промовляє, повторюючи ще й ще. Навчає. На зауваження, чи не слід навчити малечу якимось більш доречним словам, він почув дуже вичерпну відповідь: що «мама» малий вже вимовляє, «тата» поки в планах нема, бо й тата вдома нема, а «дібібі дібєбє» — це дієве замовляння, щоб дитинку не забрали іншопланетяни. Забрали. Іншопланетяни. 

Спочатку Ваня сприйняв це за жарт і намагався якомога природніше засміятися, потім зрозумів, що все серйозно: тесть приніс із серванта старий журнал «Огоньок», в якому була стаття про іншопланетян та замовляння: коли зустрінеш НЛО, треба спокійно відійти, промовляючи оце «дібібі дібєбє» й щось там далі. 

Як у людей з вищими освітами під кінець двадцятих років третього тисячоліття таке могло лишатися в голові? Ну хай би ще у вісімдесятих минулого століття — тоді одразу виринуло багато інформації. Але як ці люди могли досі вірити в таку дурню, коли мода на НЛО давно минула? Як могла Мар’яна не припинити це? Мар’яна, яка в інституті писала курсову роботу на тему «Гомеопатія як приклад шахрайства в сучасній медицині»? Як, вашу мать, таке може бути? 

Це був один із тих днів, коли Ваня був удома в батьків Мар’яни, — скандал тоді розгорівся знатний, йому згадали все: і відсутність у місті, й ролики з ним п’яним в ютубі, й навіть те, що його мама ходить до іншої церкви! Все огромом впало на його голову, в якій тоді стукало тріолями «ді-бі-бі», «ді-бє-бє». 

І ось як воно повернулося... Може, малий має його за іншопланетянина? Чи просто він для сина — бяка, яку слід відігнати за допомогою бабусиного замовляння. Не життя, а якийсь банер: «Відігнати ворога? Це дуже просто», а далі вже клікай та дізнайся, на що тебе розводять цього разу і як саме. 

Мар’яна увірвалася до кухні відьмою, яку розлютили до межі. 

— Що ти йому зробив? — закричала вона так, що було чути на всі поверхи гостинки. Підлетіла до Стьопи, обійняла та затулила від Вані. 

— Нічого. Хотів йому заспівати про мавпенят. 

Звучало так собі — ніби збрехав. Малий щось там бубонів собі під ніс, а Мар’яна заспокоювала його, заспокоювала й нарешті вгамувала. Ваня тим часом зняв з плити пательню, виключив рис, вийняв його з пакетиків, відкрив банку солоних помідорів й розклав усе по тарілках. 

Коли сіли їсти, Ваня не намагався навіть подивитися на сина — втупився в тарілку й ковтав не розбираючи, що там і яке воно на смак. Потім мили: Мар’яна — Стьопу, Ваня — посуд. Й одразу лягли спати, малий — під стіну, Мар’яна — на бік посередині, а Ваня — скраю. Він надягнув навушники й проходив усе, що накопичилося у PVZ2, уважно слухаючи репет зомбі, серед якого треба було не пропустити дзвін, що означав появу синього кристала. 

Й коли вже цей нескінченний день остаточно згасав, знову спрацював головний закон життя Вані — закон підлості. Телефон пискнув, повідомляючи про повідомлення в телеграмі. Там було голосове від Тоні. Ваня, не подумавши, натиснув на нього й звідти почулося: «Привіт. Ну що, сподобалися дружині квіти?». 

Опісля паузи Тоня дзвінким голосом повідомила: «Ой, а нам двері спалили. Такоє, корочє. Набері завтра, а?». 

Ваня почав було думати, що невипадково ж двері спалили, це хтось залякує дівчинку й діда, як Мар’яна глухо спитала: «Хто це?». Не обертаючись. Й проблеми Волошенків одразу відступили на другий план. 

Вона не спала? Мусила ж заснути, втомившись після поїздки в поїзді з п’яними попутниками, дороги, зустрічі під камеру та життя загалом. Що саме вона почула? Це її факт нічних повідомлень зачепив? Чи вона розчула крізь навушники? Відповідей не було. 

— Ніхто, — пробуркотів Ваня, поставив телефон на зарядку й відчув, що серце зараз вистрибне з грудей, наче в пісні почалася кода, а барабанщик двоїть бочками на кардані. 

«Господи, за що ти так зі мною? Що ж я такого наробив, а?» 

Десь за спиною дружини заворушився Стьопа й спитав сонним голосом: 

— Мамо, мамо, де ми? 

«Хороше питання, — подумав собі Ваня. — Яке ж, блядь, влучне питання». 

 

Гєна Трушин мав рацію. На гастролях він надівав білий навушник з накрученим дротом, який пропускав за комір. Куди саме вів той дріт — невідомо, скоріш за все — в труси, бо власне передавач Гєна на пояс вішав рідко, зазвичай той лежав у барсетці. Та й не факт, що він підходив до навушника й взагалі працював. 

А от що точно працювало, то ота імітація: люди одразу розуміли, що перед ними серйозний шоубізнесмен, і поводилися відповідно: обережно питали, куди їм йти та що робити насамперед. Звичайно, за статурою чоловік із навушником був трохи схожим на охоронця, але де ви бачили сторожа в шкіряному плащі та з величезною барсеткою? Ніде. 

Біля будівлі «УкрКонцерту», яку через характерну ліпнину дехто називав «птічкамі–хуїчками, цвєточками–хуйочками», Ваня одразу побачив директора — той стояв трохи осторонь натовпу артистів, усім своїм виглядом демонструючи успішність та неприступність. Якби Донателло дожив до наших часів й опинився на бульварі Шевченка, він обрав би для скульптури героя саме натуру Трушина з навушником. 

Робота починалася вже тут, біля старого автобуса «Неоплан», такого ж яскравого та потворного, як білборд з рекламою шуб із Греції, що нависав над парковкою. Ваня помахав директору рукою та сповільнив крок. Це теж було частиною роботи: вдавати зірку, втомлену від нескінченних гастролей, але з вимитим волоссям, чисто вдягнуту та тверезу. Втома була реальною, бо тиждень до концерту Ваня ледве витримав, ледь доповз, ледь прожив — вдома лишень непорозуміння, скандали та нестатки. Волосся помив — ванна лишалася єдиним місцем, де він міг побути на самоті й пограти у PVZ2, тому приймав душ двічі на день — довго, ретельно, з паузами. Мар’яна десь у мережі надибала статтю про ігрову залежність (заголовок був яскравий — «Аплікуха–заліпуха») й допікала тим, що Ваня марнує на дурну гру купу часу. Але ж не гроші! 

За зовнішній вигляд Ваня був спокійний — одяг, чорний холостячний лук, теж був чистий та старанно напрасований. М’яка щетина

1 ... 55 56 57 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"