Читати книгу - "Наречений для Саламандри, Анітка Санніфео"

– Єсеніє, чому ти мені не сказала про стосунки з Фієром? Ви давно разом? – почала розпитувати Хранительку я, коли ми опинилися на кухні лісового будиночка пізно ввечері.

– Давно, – зізналася дівчина, зітхнувши. – Хочеш чаю?

– Так, можна, – погодилася я. Єсенія увімкнула плиту та поставила чайник на вогонь, а потім всілася навпроти мене.

– З Фієром ми зустрічаємося майже рік. Він дуже допоміг мені одного разу. Можна навіть сказати врятував. Появу перехрестя в імперії не всі сприйняли радісно. Мені було вкрай важко довести, що я не ворог й мені можна довіряти.

Я майже не виходила нікуди без супроводу. Кузьма завжди був поруч, допомагав з усім. Його пам’ятали в імперії, але у нього також достатньо ворогів. Але він відповідально виконував роль Хранителя та мого Охоронця.

А одного разу, приблизно рік тому, я вирішила помилуватися гірським краєвидом на центральній площі на заході сонця, коли наші здаються золотими, ніби світитися починають. В цей день Кузьма вирішував якісь питання в Палаці. А мені стало нудно. І от хтось впізнав мене в натовпі. Почали кричати щось, а один молодик навіть кинув мені в обличчя вино та мало не звинуватив у проклятті. Він вважав, що моя поява – покарання для Фаерії, адже тут почали з’являтися мешканці різних сусідніх світів. От саме в цей момент з’явився Фієр. Він став на мій захист, провів додому. І з того часу ми почали спілкуватися та зустрічатися.

– Цілий рік? І як вам вдалося це приховувати від усіх? – здивувалася я.

– Бо це не можна назвати стосунками. Це були швидше ділові зустрічі, а вже згодом ми зрозуміли, що між нами з’явилося дещо більше. Професор волів приходити до мене, в наш будиночок на околицях, тут немає місцевих, тому, довгий час нам дійсно вдавалося залишатися непомітними.

– Тепер я розумію, чому Фієр кожного дня приходив позайматися зі мною, – розсміялася я.

Єсенія налила нам чаю та промовила:

– Так, справа була не лише в тобі. Взагалі, якщо казати про побачення, то зустрічаємося ми приблизно два місяці.

– Ви гарно виглядаєте разом, – посміхнулася я. – А от я геть не знаю, що тепер робити.

– У твоїй ситуації важко щось радити, я ще добре пам’ятаю, як ти кричала, що тобі не потрібен принц.

– На той момент мені дійсно він був не потрібний, але зараз… Зараз я відчуваю до нього щось незвичне. Чи то кохання? Сама не розумію до пуття. А ще боюсь. Наші стосунки навряд чи матимуть продовження. Оріон хоч й просив мене завершити його справу та покарати Анаконд, але що я можу зробити, коли я постійно отримую погрози з вимогою покинути імперію?

– Були нові записки? – втупилася на мене дівчина.

– Ні, не було. Але я не думаю, що цей хтось так просто відступить. Комусь я заважаю. І щось мені підказує, що це не лише Анаконди.

– Ти когось конкретно підозрюєш?

– Ні, просто інтуїція. Якесь внутрішнє відчуття. Чим далі я вивчаю свою силу та магічні структури, тим частіше я розумію, що можу відчувати емоції інших. Наприклад, чужий біль. А ще – щирість. Он як з дідусем. Я просто відчула його щирість, відчула, що він справді мій родич й те, що він багато років страждав від болю. Від почуття власної слабкості…

– Ого. Ти не казала. Це дуже рідкий дар.

– Здається, я сама – унікальність, – посміхнулася я. – Остання Саламандра з потужною магією вогню та здатністю відчувати чужі емоції.

– Ми всі унікальні в своєму роді, Ярославо. Візьми хоча б мене. Чи Кузьму. Ми також не підозрювали про магічний дар.

– А як Кузьма став Хранителем?

– Ти, мабуть, помітила, що він легко може перетворюватися з молодика на старого чи навпаки?

– Ну, так.

– Це його особисте прокляття. Кара за те, що він свого часу використав заборонену магію. Він приречений жити в такому стані допоки...

– Не знайде своє кохання? – поставила питання, яке здавалося мені цілком логічним.

– Ні, він має знайти того, хто замінить його на посаді Хранителя перехрестя.

– Ого! – вигукнула я. – А це взагалі можливо? І як же ти, ти теж, виходить, Хранителька?

– Думаю, так. Я прийшла на заміну Ядвіги – своєї родички, хоч й не підозрювала про її існування. На деяких перехрестях два Хранителя. І обов’язково чоловік та жінка. Так вже належіть за порядком пропускної системи між світами.

– Як цікаво! Не думала про це.

– Кузьма прив’язаний до цього будинку, не може надовго його залишати, але разом з тим може відвідувати всі доступні світи.

– Слухай, а мені можна зазирнути в якісь інший світ, вихід до якого є на цьому перехресті? – обережно спитала я.

– Ти точно цього хочеш? Ти ж так хотіла повернутися на Землю.

– Тепер, коли тут стільки всього цікавого мало не щодня з’являється, почекає та Земля. То що?

– Я маю порадитися з Кузьмою. Окрім відомих тобі Фаерії та Землі, поруч є Імперія Драконів – Котіарн, королівство Нервін та якась безлюдна пустеля. Скільки разів бувала в останній – ще нікого не зустріла. Гадки не маю, що то за світ. Та й бажаючих навідати ці території ще не було. А от представники Котіарну часто бувають у нас. До речі, з Землі в Котіарн є ще один перехід, десь біля Львова, через замок. Тільки це таємниця.